Моральні листи до Луцілія

Сенека вітає свого Луцілія!

Ти питав мене, як назвати «софізми» латинською мовою. Багато хто пробував якось їх назвати, але жодна назва не пустила кореня. Я гадаю так: оскільки тієї речі ми не приймали, не послуговувались нею, то, очевидно, противились і самій назві. Все ж найвідповіднішою, на мій погляд, є та, яку вжив Ціцерон: він назвав їх «викрутасами», бо й справді: хто ними захоплюється, той сплітає всілякі химерні питаннячка, не маючи з того ніякої користі для життя, не роблячись ні стійкішим, ні поміркованішим, ані піднесенішим. Хто ж за рятівний засіб узяв собі філософію, у того сильним, незламним стає дух, той сповнюється впевненості; і що ближче підійдеш до нього, то більшим він видається. Так буває з великими горами: їхня стрімкість не так вражає, коли дивитись на них звіддаля; коли ж наблизишся, тоді виразно бачиш, до яких висот зметнулись їхні вершини. Так само, мій Луцілію, з філософом, який не словесними хитрощами, а ділами доводить те, що він справжній філософ. Такий височить, гідний подиву, немов на підвищенні,- стрімкий, направду величавий. Він не шукає взуття з високими підошвами, не стоїть навшпиньках за звичаєм тих, які всілякими хитрощами додають собі зросту, прагнучи видаватись вищими, ніж вони є в дійсності,- він задоволений своїм природним зростом. Та й чому б йому бути невдоволеним, якщо він сягнув чолом тієї риси, куди фортуна вже не дотягнеться рукою? Отже, він переріс усе людське й за будь-яких обставин залишиться однаковим,- чи життя пливтиме погідною течією, чи скипатиме хвилями, набігаючи на перепони й труднощі. Такої постійності не можуть дати ті викрутаси, про які я щойно мовив. Душа, бавлячись ними, тупцює на місці, а філософію спускає з вершини на низину. Я не забороняю й тобі подеколи ними зайнятися, та лише тоді, коли захочеш трохи побайдикувати. Але вони небезпечні своєю дуже поганою властивістю: зваблюють нас якоюсь солодкою принадою, захоплюють одурену подобою тонкості душу, барять її, хоч на неї чекає таке громаддя всіляких питань, хоч заледве всього життя вистачить, щоб ти навчився бодай одного: зневажати життя.- «А може, радше керувати ним?» - Це вже друге завдання, адже тільки той добре покерує життям, хто його попередньо зневажив.