Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
З чого ти висновуєш, що справедливість - жива істота? - «Вона якось діє, приносить користь; а що діє і приносить користь, те мусить бути наділене пориванням; що ж наділене пориванням, те - жива істота».- Правду мовиш, але якщо те поривання було її власним пориванням, а воно ж не їй належить, а душі. Будь-яка жива істота аж до смерті залишається тим самим, чим була на початку: людина, поки не вмре, зостається людиною, кінь - конем, собака - собакою, і не може перемінитись у щось інше. Справедливість, тобто душа, що перебуває в певному стані,- жива істота. Хай так. У такому разі й мужність - жива істота, тобто душа, що перебуває в певному стані. Яка ж то душа? Та, котра щойно була справедливістю? Але ж вона мусить триматися тієї першої, в якій почала перебувати, істоти - перейти в якусь іншу їй не дано. Крім того, одна душа не може належати двом живим істотам, тим паче - багатьом. Якщо справедливість, мужність, поміркованість та інші чесноти є живими істотами, то як це можливо, щоб вони мали тільки одну душу? Треба, щоб у кожної з тих чеснот була' власна душа, в іншому разі - то не живі істоти. Одне тіло не може бути спільним для багатьох живих істот. Це визнають і наші супротивники в тій суперечці. Але що є тілом справедливості?- «Душа».- Гм. А тілом мужності? - «Ця ж сама душа».- А хіба так буває, щоб одне тіло слугувало двом живим істотам? - «Але ж одна й та ж сама душа настроюється то на справедливість, то на мужність, то на поміркованість».- Так могло б бути, якби у той час, коли вона настроїлась на справедливість, не було мужності, а коли на мужність,- не було поміркованості; але ж усі чесноти існують одночасно. То як окремі чесноти можуть бути живими істотами, якщо душа - одна, якщо вона не може стати більше, ніж однією істотою? Врешті, жодна жива істота не може бути частиною іншої живої істоти. Справедливість - частина душі. Значить, вона не є живою істотою.
Мені здається, що я трачу час, розтовкмачуючи всім зрозумілі речі. Тут випадало б обурюватись, а не сперечатися. Нема такого створіння, щоб в усьому було подібне до іншого створіння. Глянь на що хочеш: у кожного тіла своя барва, свій вигляд, свої розміри. Серед усього іншого, чим дивує нас винахідливість божественного творця, є, вважаю, ще й те, що поміж такої незліченності всього сущого він ніколи ні в чому не повторився: навіть цілком подібні на перший погляд речі, тільки-но зіставиш їх, виявляються різними. Візьми листя: скільки тут усіляких видів! На кожному - якась своя, особлива, мітка. А скільки тварин! Вони неподібні одна до одної не тільки величиною: неодмінно й тут, хай у дрібному, завжди знайдеш якусь несхожість. Він сам поставив собі таку вимогу, аби те, що різне, було водночас і неподібним і нерівним. А всі чесноти, як самі твердите, рівні між собою. Отже, вони не можуть бути живими істотами.
Кожна жива істота діє сама по собі. А от доброчесність сама по собі аж ніяк не може діяти - тільки разом з людиною. Всі живі істоти поділяються на розумних, як людина і боги, та нерозумних, як звірі й худоба. Чесноти, звісно, розумні, але ж вони не є ні людьми, ні богами, отже,- не є й живими істотами. Кожна розумна істота не стане діяти, поки не відчує поривання, поки, врешті, те поривання не буде підкріплене схваленням. Поясню, що таке схвалення. От мені треба прогулятися; але на прогулянку я вийду лише тоді, коли скажу собі про те подумки, а потім ще й схвалю сказане. Треба присісти - присяду знову ж таки після всього того, на що я вказав. Доброчесність такого схвалення не знає. Візьмімо розсудливість. У який спосіб вона може схвалити думку: «мені треба прогулятися»? Сама її природа не допускає того. Адже розсудливість піклується про того, кому вона притаманна, а не про себе саму: вона ж ні прогулюватись не здатна, ні сидіти. Отож, не знаючи схвалення, вона не може бути розумною істотою. Якщо доброчесність - істота, то неодмінно й розумна; але вона не є розумною істотою, отже,- й живою. Якщо доброчесність - жива істота, то чи будь-яке благо (а доброчесність - благо) не є живою істотою? Саме так. Наші з цим погоджуються. Врятувати батька - благо, висловити розумну думку в сенаті - благо, справедливо вирішити якусь справу - благо. Виходить, і порятунок батька - жива істота, і висловлена розумна думка - жива істота. Ми договорились до того, що сміхом можна порснути. Передбачливо змовчати - благо, гарно пообідати - благо; можна дійти висновку, що і мовчання, й обід - живі істоти!