Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Та Пола вже обернулась до жінок:
— А зараз я вам поясню, що таке патеран, бо ви ж, напевне, не знаєте…
РОЗДІЛ XXII
— Діку, любий мій, але ж ваша позиція чисто карлейлівська, — батьківським тоном сказав Теренс Макфейн.
Того дня у Великому Будинку за вечерею сиділо тільки семеро: Пола, Дік, Грейм та «мудреці з мадронового гаю».
— Ну то й що? — відмовив Дік. — Я сам знаю, що мій погляд збігається з ідеями Карлейля[130], але хіба це вже доводить, що він хибний? Ні, культ героїв — дуже добре діло. І це не схоластичний, умоглядний висновок, я говорю як селекціонер-практик, що йому день у день доводиться застосовувати закони Менделя.
— Виходить, я маю погодитися, що готентот[131] нічим не гірший за білого?
— А це в вас озвався Південь, Аароне, — всміхнувся Дік. — Ваших упереджень — не кажу природжених, але змалку прищеплених оточенням — не спромоглася захитати ніяка філософія. Отак само Спенсерові завжди вадив ранній вплив манчестерської школи[132].
— То ви й Спенсера рівняєте з готентотом? — підшпигнув Дар Гаяль.
Дік похитав головою.
— Це ось як, Гаялю. Гадаю, що я зумію вам з’ясувати. Пересічного готентота чи пересічного меланезійця майже можна рівняти з пересічним білим. Різниця полягає в тому, що серед готентотів і взагалі чорношкірих відносно набагато більше пересічних людей, зате серед білих — дуже високий відсоток людей, вищих за пересічний рівень. Ось їх я й називаю проводирями, що тягнуть за собою основну масу свого народу. Завважте, що вони не змінюють натури пересічних людей і не розвивають їх розумово. Вони тільки краще озброюють їх для життя, полегшують їм працю, і таким чином загал може рухатися вперед швидше.
Дайте індіянинові сучасну рушницю замість лука та стріл, і він зможе полювати незмірно успішніше, хоча сам мисливець-індіянин не зміниться нітрохи. Але ціла індіанська раса породжувала так мало визначних, непересічних людей, що вони за десять тисяч поколінь не спромоглися дати йому рушниці.
— Ну, ну, далі, Діку, — підбадьорив його Теренс. — Розвивайте вашу думку. Мені вже світає, куди ви гнете. Скоро ви заженете в кут Аарона з його расовими забобонами та безглуздою пихою.
— Оті непересічні люди, оті проводирі,— вів далі Дік, — це винахідники, відкривачі, будівники, — одно слово, видатні особистості. Расу, що породжує мало таких видатних людей, таких відхилень угору від нормального рівня, і називають нижчою, неповноцінною. Вона й досі полює: луком та стрілами. Вона погано озброєна для житгя. Пересічний білий так само тваринний, дурний, ледачий, неповороткий, інертний, відсталий, як і пересічний дикун. Але поступ його швидший, бо більше число видатних осіб у його суспільстві дають йому озброєння, організацію, закони.
А яких великих людей, яких героїв — тобто які видатні особистості, видатні відхилення від норми — породила готентотська раса? З-поміж гавайців вийшов тільки один — Камегамега[133]. Американські негри мають щонайбільшо двох: Букера Ваншінгтона й Дюбуа[134], та й у тих обох в домішка білої крові…
Пола прикидалась, ніби розмова дуже цікавить її, і зовсім не здавалася знудженою, одначе Греймові співчутливі очі бачили, що на серці в неї тоскно. А коли Теренс із Генкоком, перебивши Діка, засперечались, вона півголосом сказала Греймові:
— Слова, слова, слова! Як багато слів! Я гадаю, що Дік має рацію, він майже ніколи не помиляється, але мушу признатися, що не вмію і ніколи не вміла прикладати цю зливу слів до життя, до мого власного життя, вчитися з них, як мені жити, що слід і чого не слід робити.
Вона говорила, невідривно дивлячись Греймові в очі, і він добре розумів, що вона має на увазі.
— Я не знаю, яким боком оті видатні особи та поступ раси дотикаються мого життя. Все це не з’ясовує мені, що правильне, що хибне і яким шляхом маю іти я, я сама. А вони як завелися, то проговорять цілий вечір… Звичайно, я розумію те, що вони кажуть, — квапливо запевнила вона. — Але для мене воно не має ніякого сенсу. Слова, слова, слова… Мені ж треба знати, як повестися, що робити з собою, з вами, з Діком.
А Діка неначе посів демон балакучості, і він, перше ніж Грейм устиг потихеньку відповісти Полі, почав розпитувати його про ті південноамериканські племена, серед яких він подорожував. Побачивши Діка в ту мить, будь-хто вирішив би, що це безтурботна, щаслива людина, захоплена суперечкою. Ані Греймові, ані навіть Полі, що вже дванадцять років була його дружиною, і в голові не мріло, що від його спокійних, нібито побіжних поглядів не втаївся жоден порух руки чи тіла, жодна зміна виразу на їхніх обличчях.
130
Карлейль, Томас (1795–1881) — англійський філософ, історик та публіцист.
131
Готентоти — одна з тубільних народностей на південному заході Африки.
132
Спенсер, Герберт (1820–1903) — англійський філософ-позитивіст, соціолог та психолог. Манчестерська школа (або фрітредерство) — напрямок в економічній політиці першої половини XIX ст., що вимагав невтручання держави в господарське життя.
133
Камегамега (1737?—1819) — один з тубільних вождів на Гаванських островах, який на початку XIX ст. об'єднав усі Гаваї у подобу королівства.
134
Букер Вашінгтон (1850–1916) — американський громадський діяч-негр, що відіграв велику роль у піднесенні рівня освіти серед негритянського населення США. Дюбуа, Вільям (1868–1963) — визначний діяч негритянського руху у США, письменник.