Хроніка заводного птаха

Він якийсь час сидів, димлячи сигаретою, і намагався дати лад своїм відчуттям. Уважно подивився на руки, складені на колінах, потім знову перевів погляд на хмару, що плила в небі. Світ, що відображався в його очах, зовні здавався таким же, як завжди. Особливих змін у ньому він не помічав. Але все-таки це, напевне, був інший світ. Урешті-решт він сам належить цьому світові, де щойно «ліквідовано» ведмедів, тигрів, леопардів і вовків. Ще вранці всі вони жили, а зараз, о четвертій годині, їх уже немає. З тваринами розправилися солдати, і навіть їхніх трупів не залишилося.

Між цими двома різними світами, напевне, утворилася глибока розколина. «Вона, напевне, є», — думав ветеринар, та ніяк не міг збагнути, у чому вона полягає. Зовні світ мав той самий, як завжди, вигляд. Але ветеринара бентежила незнайома раніше байдужість.

Раптом він відчув страшну втому. Згадав, що минулої ночі майже не спав, і подумав: «От би лягти де-небудь під деревом, у прохолодному затінку, й поспати хоч трошки, ні про що не думати, занурившись у безмовну темряву». Ветеринар зиркнув на годинник. Треба нагодувати решту тварин, полікувати бабуїна з високою температурою. Роботи справді була ціла купа. Але наразі, що б там не було, йому треба поспати. Про решту можна подумати потім.

Ветеринар подався в гайок і ліг горілиць на траві, подалі від людського ока. Затінена деревами трава приємно холодила й пахла, як колись, у незабутньому дитинстві. Великі маньчжурські коники-стрибунці, жваво скрекочучи, стрибали через його обличчя. Лежачи, він ще раз закурив. На щастя, руки вже не тремтіли. Глибоко затягуючись димом, ветеринар уявив собі, як китайці здирають шкуру з убитих недавно тварин і шматують їхнє м’ясо. Раніше йому кілька разів доводилося спостерігати, як вони це роблять. Напрочуд спритно й уміло. Тварин розбирали миттю, відділяючи шкуру, м’ясо, нутрощі, кістки. Здавалось, усе це від самого початку існувало окремо і лише випадково з’єдналося водно. «Як тільки я прокинуся після короткого сну, — думав ветеринар, — м’ясо вже лежатиме на ринку. Оце так спритність!» Він зірвав жмутик трави й трохи насолоджувався її м’якістю. Потім загасив сигарету й, глибоко зітхнувши, випустив з легенів залишки тютюнового диму. Коли заплющив очі, шурхіт коників-стрибунців лунав набагато гучніше — здавалося, ніби коники, що стрибають навколо нього, великі, як жаби.

«Може, світ схожий на обертові двері? — раптом майнуло в його ослаблій свідомості. — У котру секцію ти потрапиш, залежить від того, куди ступила твоя нога. В одній секції тигри живуть, в іншій — ні. От і все. Жодної логічної послідовності в цьому немає. А якщо так, то вибір насправді нічого не означає. Мабуть, тому я ніяк не можу відчути розколини між світами». Однак далі його міркування не пішли. Заглиблюватися в такі нетрі він уже не міг. Тілесна втома була такою важкою і задушливою, наче мокра ковдра. Він уже ні про що не думав, а лише вдихав пахощі трав, слухав, як шурхочуть коники-стрибунці, і відчував, як густа тінь щільною плівкою огортає тіло.