Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
«А мені звідки?» — подумав лейтенант і, розчаровано поклавши слухавку, махнув рукою на пошуки отрути. Вибирати можна було одне з двох: не вбивати звірів і забиратися геть звідси або розстріляти їх з гвинтівок. Строго кажучи, обидва випадки означали порушення наказу, однак лейтенант, урешті-решт, вибрав варіант з розстрілом. Можливо, потім йому вліплять догану за марну витрату боєприпасів, але принаймні завдання «ліквідувати» хижаків він виконає. А якщо ж звірів не знищити, то за невиконання наказу можна й під трибунал потрапити. Лейтенант, правда, сумнівався, що в такий непевний час трибунали взагалі існують, але наказ є наказ. Поки існує армія, накази треба виконувати.
«Якби була змога, я взагалі не вбивав би звірів», — казав сам собі лейтенант. Він справді так думав, хоча в зоопарку тваринам уже бракувало корму, а далі становище може ще погіршитися — у всякому разі, напевне не поліпшиться. Та й для самих тварин смерть від кулі може виявитися легшою, ніж від голоду. Крім того, якщо під час жорстоких боїв або повітряних нальотів вони вирвуться в місто, то це, безперечно, обернеться страшною трагедією.
Директор передав лейтенанту список тварин, що підлягали «ліквідації в критичний момент», а також схему зоопарку. До команди, призначеної для розстрілу тварин, залучили ветеринара з родимкою на щоці і двох робітників-китайців. Лейтенант зиркнув на отриманий список — на щастя, кількість тварин, що підлягали знищенню, виявилася меншою, ніж він сподівався. Натомість в ньому опинилися два індійських слони. «Слони? — і лейтенант скривився. — От тобі й на! Як же можна вбивати слонів?»
«Ліквідація» почалася з тигрів, оскільки вони виявилися на маршруті команди першими. У всякому разі, слонам випала остання черга. Табличка з поясненням на клітці свідчила, що тигрів виловили на території Маньчжурії, у горах Великого Хінґану. Тигрів було двоє, а тому лейтенант вирішив розділити команду на дві групи — по чотири солдати на кожного звіра і наказав цілитися в саме серце, хоча й сам точно не знав, де воно в тигрів. Як тільки восьмеро солдатів, одночасно відтягнувши назад затвори своїх гвинтівок, дослали патрони в патронник, від їхнього сухого клацання вмить усе навколо змінилося. Тигри стрепенулись і, вирячивши очі на солдатів, погрозливо заричали за ґратами. На всякий випадок лейтенант також добув із кобури свій автоматичний пістолет і спустив запобіжник. Щоб заспокоїтися, злегка відкашлявся. «Нічого особливого в цьому немає, — переконував він себе. — Усі таке роблять щодня».
Солдати вклякли на одне коліно, добре прицілились і за наказом лейтенанта натиснули на гашетки. Віддача настільки сильно вдарила їм у плече, що за одну мить їхні голови спорожніли. Гуркіт одночасних пострілів пронісся по безлюдному зоопарку — перелетів луною від однієї будівлі до іншої, від стіни до стіни, крізь гай і над водою, котячись немов далекий зловісний грім, що краяв серце кожному, хто його чув. Усі звірі затамували подих. Навіть цикади вщухли. Коли луна розтанула, навколо все затихло. Тигри підстрибнули, ніби від удару невидимого велетенського дрюка, і з шумом повалилися на підлогу. Вони забились в агонії, захекали, а з їхнього горла ринула кров. За першим залпом убити тигрів солдатам не вдалося. Тигри металися по клітці, а тому заважали солдатам прицілитися. Монотонним механічним голосом лейтенант наказав знову приготуватися до стрільби. Солдати опам’ятались, швидко відтягли назад затвори, викидаючи гільзи, і ще раз навели гвинтівки на ціль.
Лейтенант наказав одному з підлеглих зайти у клітку й перевірити, чи тигри мертві. Вони лежали, не ворушачись, із заплющеними очима й вишкіреними зубами. Але треба було переконатися, що їм справді настав кінець. Ветеринар відімкнув клітку, а молодий солдат, якому щойно сповнилося двадцять, виставивши вперед багнет на гвинтівці, боязко ступив туди. Він мав чудернацький вигляд, але ніхто з нього не сміявся. Він легенько штурхнув тигра в бік каблуком солдатського черевика. Тигр не ворухнувся. Солдат ще раз копнув у те саме місце, трохи сильніше. Тигр був мертвий. Інший звір (це була тигриця) також не ворушився. Молодий солдат зроду ніколи не бував у зоопарку і тигрів бачив уперше в житті. Тому-то не міг повірити, що от щойно вони вбили справжніх тигрів. Думав тільки про одне: його притягли в незнайоме місце й наказали робити таке, що його не стосується. Стоячи в морі чорної крові, він як зачарований поглядав на трупи звірів. Вони, мертві, здавалися набагато більшими від живих. «Чого це так?» — здивувався він.