Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Різдво та Новий рік — найважливіші свята. За Різдвом (25 грудня) міцно закріпилася слава «сімейного» ритуалу, а от переддень Нового року — це більше про галасливі забави в колі друзів. Та коли англійці кажуть «Різдво» (наприклад, «Які плани на Різдво?» або «Ненавиджу Різдво!»), то вони мають на увазі святковий час, починаючи з 23–24 грудня аж до самісінького Нового року. Ось список — типово традиційний — обов’язкової, хоча б частково, програми на свята:
• Переддень Різдва (сім’я; покупки в останню мить; паніка та суперечки; гірлянди; алкоголь; об’їдатися горішками і шоколадом; опційно — церква, надвечірні колядки та Служба Божа опівночі);
• Різдво (сім’я; ялинка; ритуал обміну подарунками; марафон з приготування святкових страв, а потім споживання тих страв за нескінченним різдвяним ланчем; промова Королеви по телебаченню чи радіо — або демонстративно не слухати / не дивитися виступ; заснути — під час перегляду «Звуків музики», «Чарівника Країни Оз» чи ще чогось такого; ще наїстися і напитися; погано спати вночі);
• Другий День Різдва («Boxing Day») (похмілля; «сімейний» вихід в люди, ну, хоча б до парку неподалік; довга прогулянка за містом; відвідини родичів; втеча від родичів до місцевого пабу);
• 27–30 грудня (трохи дивний період «чистилища»; хтось повертається до роботи, але користі з роботи небагато; хтось ходить на закупи, прогулянки, намагається розважати дітей; переїдання і зловживання алкоголем продовжується; відвідини друзів / родичів продовжуються; телевізор; відео; паб);
• Переддень Нового року (друзі; галасливі пияцькі забіги пабами або вечірки; чепуритись / карнавальні костюми; танці; опівночі відкривати шампанське, лупити по баняках; феєрверки; співати «Колись давно» («Auld Lang Syne»)[81]; новорічні постановки; спроба вполювати таксі / довго йти додому пішки і мерзнути);
• Новий рік (проспати все на світі; похмілля).
Багато в кого Різдво не вкладається у перелічені тут патерни, але в більшості з нас точно знайдеться місце хоча б для декількох ритуалів. Як мінімум, всім нам знайома така матриця стандартного, пересічного Різдва.
Та часто термін «Різдво» є набагато змістовнішим, аніж описаний вище сценарій подій. Коли люди кажуть «Ненавиджу Різдво!» чи ниють, що «Різдво» все більше й більше скидається на жахіття і пекельне випробування, то вони, зазвичай, мають на увазі і всі «приготування» до різдвяного «забігу», який може стартувати як мінімум за місяць до свята. До нього також належать й усі офісні / робочі корпоративи, «різдвяні закупи», «різдвяні вистави» і походи на шкільні «вертепи» та концерти, якщо ви щасливі батьки школярів. І це ще не кажучи про щорічний ритуал написання та розсилання величезної кількості різдвяних листівок. Для англійців «Різдво» — це не просто різдвяний тиждень, це ще й сукупність усіх цих традицій та звичаїв, що йому передують.
Для багатьох шкільні вертепи — це єдиний відголосок релігії впродовж усього різдвяного періоду. Та навіть тут релігійний символізм часто відходить на другий план перед соціальною та ритуальною складовою події. Наприклад, важливіше, кому з дітей пощастило отримати головні ролі (Марії та Йосипа), ролі другого плану (Трьох Царів, Господаря, Старшого Пастушка, Ангела), а хто має змиритися із зовсім другорядними ролями дрібних пастушат, ангеликів, овець, корівок, осликів і всякої іншої худобинки. Школу може сколихнути раптовий напад політкоректності і традиційний вертеп можуть замінити на щось більш «мультикультурне» («ми тут всі дуже мульті-культі!» — якось мені сказав молодий робітник-азіат з Йоркшира). Оскільки це Англія, то суперечки та махінації навколо кастингу до вистави дуже рідко ведуться відкрито, весь процес більше скидається на кулуарні рокіровки, маніпуляції а-ля Макіавеллі та незадоволене бубніння попід ніс. У заповітний вечір татусі зазвичай спізнюються і встигають записати тільки другу дію Вертепу на відео — руки трясуться, картинка стрибає, і, взагалі, вони весь час знімають не того баранця!
Різдвяна вистава — це ще одна дивна, в корені англійська, традиція. Чи не в кожному театрі країни ставлять на Різдво якусь дитячу чи народну казку, як-от «Аладдін», «Попелюшка», «Кіт в чоботях», «Дік Вайтінгтон», «Матінка Гуска» та ін., де перебрані чоловіки (так звані «Тітки») виконують жіночі ролі, а жінка в чоловічому костюмі виступає в ролі Головного Хлопчика. Під час вистави заведено, щоб публіка, зокрема діти, активно реагували на події — вони вигукують щось на зразок: «ВІН ПОЗАДУ ТЕБЕ!», «ОЙ, НІ, ВТІК!», «О! ВЕРНУВСЯ!» (ритуал, якому залюбки і з ентузіазмом віддаються і дорослі глядачі). Сценарій, на думку дорослих, рясніє всілякими двозначними жартами (діти, як не дивно, з них регочуть, аж за боки тримаються, а потім терпляче пояснюють суть жартів батькам).