Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Раптом пугач клацнув дзьобом, схопивши на льоту щось невидиме Джил.

— Будь ласка, не робіть так більше, — заблагала дівчинка. — Не робіть різких рухів! Ви мало не скинули мене додолу!

— Прошу вибачення, — чемно відповів пугач. — Закортіло нашвидкуруч поласувати кажаном. У польоті немає нічого більш поживного за гарного товстенького кажанчика. Чи не бажаєте скуштувати? Можу й вам спіймати.

— Ні-ні, дякую, — здригнувшись, поспіхом відповіла Джил.

Вони дещо знизилися, і тепер перед ними непроглядною чорною плямою виокремлювалася на тлі синювато-сірої ночі якась споруда. Джил ледь встигла розгледіти, що то вежа — місцями зруйнована та, як їй здалося, поросла плющем, — коли їй довелося мимоволі пригнутися, аби не зачепити головою арку вікна. Пугач не без зусиль пролетів у оповитий плющем та затягнутий павутинням віконний отвір, і зі свіжої сіруватої ночі вони потрапили в темну кімнатку на самій верхівці вежі. Повітря всередині було сирим та задушливим, і щойно Джил зісковзнула зі спини пугача, як уже здогадалася (як воно завжди виходить), що натовп усередині зібрався чималий. З усіх боків чулося: «Пугу-пугу!», тож виходило, що навколо з’юрмилися самі сови. Джил навіть зітхнула з полегшенням, коли знайомий їй голос промовив:

— То ти, Поул?

— А то ти, Бяклі? — спитала у відповідь Джил.

— Тож, — почав Сизокрил, — гадаю, усі зібралися. Можемо розпочинати засідання совиного парламенту.

— Хвилинку, — пролунав у темряві голос Бяклі. — Спершу дайте-но сказати мені!

— Угу-угу, — заохотливо запугукали з усіх боків сови, а Джил лише й мовила: «Валяй!»

— Ось що, хлопці та дівчатка, тобто пугачі та сови, — почав Юстас, — сподіваюся, усі знають, що в молоді свої літа король Каспіан Десятий здійснив плавання до східного краю світу. Мушу визнати, що я супроводжував його в тому плаванні: його і славного миша Ріпічипа, лорда Дрініана та інших. Річ у тому, хоча в це важко повірити, що в нашому світі час плине інакше, ніж у вашому. Так от, з усією відповідальністю попереджаю: я повністю на боці короля, і тому якщо ця совина нарада насправді не що інше, як совина зрада, то я не бажаю мати з нею нічого спільного!

— Пугу-пугу, — обурено загукали пугачі та сови, — якщо ви на боці короля, то ми й поготів.

— Тоді до чого увесь цей нічний гамір? — не зрозумів Бяклі.

— Угу… А ось до чого, — за всіх відповів Сизокрил. — Якщо їхня невисокість лорд-регент гном Тіквік хоч краєчком вуха вчують, що ви збираєтеся на пошуки зниклого принца, то ви й кроку ступити не встигнете, як вас зупинять, а то й, чого доброго, візьмуть під замок.

— Що за маячня? — не втримався Бяклі. — На що ж ви натякаєте: що Тіквік — зрадник? Під час наших мандрівок із Каспіаном… королем Каспіаном я багато чого чув про нього, та не чув жодного поганого слова. Король довіряв йому, як самому собі!

— Ух ти! — ухнув голос із темряви. — Тіквік аж ніяк не зрадник! Та, бачите, за довгі роки багато хто із славетних воїнів: лицарів, кентаврів і навіть добросердих велетнів числом не менш за тридцять — вирушали на пошуки королевича, і жоден із них не повернувся додому. І тоді сам король не витримав і видав указ, яким заборонив усі подальші пошуки. Мовляв, не може Нарнія втрачати кращих своїх синів через пошуки одного, хай навіть і його власного, сина. Порушити цей указ означає піти проти волі короля.

— Нам би він не відмовив! — палко вигукнув Бяклі. — Якби довідався, хто я і хто мене сюди послав!

— Нас послав! — встигла докинути слівце Джил.

— Угу! — погодився Сизокрил. — Гадаю, що король, може, й дав би своє «угу», та він же ого-го як далеко. А от Тіквік — той нізащо королівський указ не порушить. Тіквік — він такий: слово його — мов кремінь, наче сталь — його дух, а чує, як глуха тетеря, — ось який у нього слух, а який він упертюх, то позаздрить і віслюк. То з якого такого лиха вони мають робити для когось виняток?

— Тільки не подумайте, — додав хтось із темряви, — що вже до кого-кого, а до нас він має прислухатися, адже мудрість наша, пугачів та сов, зайшла у приказку. Овва! Він, бачте, старіший од будь-кого з нас, тому — знай собі! — торочить: «Ех, малі ви пташенята й нерозумні! А я вас пам’ятаю, коли ви ще яйцями були в дуплі! А яйця, як відомо, курки не вчать! А тому киш звідси, сер! Кишмиш-комиш!»