Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Тільки тепер Джил, що терпляче вислухала її від початку до кінця, не втрималася й зауважила:
— Можу закластися, що та зміюка і жінка в зеленому — одна й та ж особа!
— Угу, угу, угу, — одностайно залопотіли крилами сови. — Хто-хто-хто б заперечував!
— А ще ми гад-гадаємо, — додав Сизокрил, — що принц, може, не живий не мертвий, та радше живий, бо ніяких кісток…
— Ми більш ніж гадаємо, ми достеменно знаємо, — не дослухавши про кістки, озвався Бяклі. — Так сказав Аслан.
— Ще невідомо, що гірше, — розсудив найстаріший пугач. — Якщо він потрібен їй живим, а, судячи з усього, так воно і є, то зло вона замислила велике, як би не проти всієї Нарнії. Ще на початку часів прийшла до цих місць могутня Біла Чаклунка. А прийшла вона до нас із півночі та принесла з собою сніги та льоди, прирікаючи нас на нескінченну зиму. Ох-ох-ох, от ми й гадаємо, а чи не з того ж чаклунського роду й ця невідома особа.
— Пхе! І не з такими зміюками стикалися! — зневажливо знизав плечима Бяклі. — Та спершу ми повинні знайти королевича. Чим ви можете нам зарадити?
— А чи є у вас хоч якась зачіпка як і де шукати? — спитав Сизокрил.
— Так! Десь далеко на півночі ми повинні віднайти руїни велетенського міста.
Що тут почалося: що пугачі, що сови замахали крилами, пір’я настовбурчили, очі повитріщали і, переступаючи з лапки на лапку, всі разом навперебій заходилися відпугукуватися від подорожі.
— Ух, вам краще подорожувати вдень, а нам — уночі, а це ох-ох-ох як не зручно, — казали одні.
— Мені вже й серед цих руїн старої вежі — і те занадто світло, угу! — додавали інші.
— А це тому, що асамблея затяглася до самого ранку, — наполягали треті.
Словом, здійнявся такий галас, що за якусь мить чемний совиний парламент перетворився на звичайнісінький пташиний базар — і все через одну-єдину згадку про руїни велетенського міста.
Здавалося, всі ладні були летіти куди завгодно, хоч на край світу, аби подалі від того місця. Нарешті Сизокрил примудрився перепугукати усіх:
— Слух-ух-ухайте! Тихо! Їм не одразу до руїн! Їм ще треба перетнути дику Вересилію, країну йотунів.[9] А що як попрохати когось із простокваків? Хай ті й допоможуть!
— Попрохай! — одностайно вирішили всі.
— Тоді в дорогу! — виголосив Сизокрил. — Я понесу одного, хто зі мною? Ми повинні бути там до світання.
— Гаразд, я полечу! — мовив хтось із пугачів. — Але тільки до простоквакового болота…
— Ух! Сідай та полетіли! — звернувся Сизокрил до Джил.
— Гадаю, вона спить, — відповів за неї Бяклі.
9 Йотуни — персонажі скандинавської міфології, велетні, які часто зображуються потворами з двома головами або чотирма руками; за деякими джерелами, передували богам та людям, а жили серед холодної та кам’янистої пустки на північному чи північно-східному краю землі.
Розділ 5
Зустріч із простокваком
Джил спала. Ще від початку совиної асамблеї на неї позіхи напали, і як вона не намагалася здолати дрімоту, а все ж дрімота здолала її. Можна тільки уявити її невдоволення, коли час од часу вона підхоплювалася від пташиного пугукання та зі здивуванням виявляла, що вона сидить на голих запилюжених дошках у напівзруйнованій темній чи то дзвіниці, чи то облоговій вежі, де з усіх закутків у пітьмі блимають очима сови. Та ще менше радості вона відчула, коли з’ясувалося, що треба ще кудись поспішати, та, як не дивно, не до ліжка, а бозна-куди, та ще й верхи, до того ж на… сові.
— Нумо, Поул, прокидайся, — крізь дрімоту долинув до неї голос Бяклі. — На нас чатують неабиякі пригоди!
— Годі вже з мене пригод! — також крізь сон відмахнулася була Джил.
Та вже за мить дозволила себе вмовити хоча б пересісти Сизокрилові на спину, і той здійнявся у повітря. Ніч та пронизливий вітер остаточно, хоча й ненадовго, її пробудили. Місяць уже зник, а зірок тієї ночі не було. Лише далеко позаду, озирнувшись, вона помітила маленький вогник, що мерехтів високо над землею, — певно, то світилося віконце в одній із веж Кейр-Паравелю. Їй одразу ж закортіло туди, де в затишних покоях уже розіслано ліжко та відблиски полум’я у каміні привітно грають на стінах.
Мимоволі вона сховала руки під плащем та запнулася в нього якнайщільніше. Десь неподалік у темряві лунали голоси: то Бяклі на льоту встигав перемовлятися зі своїм пугачем. «Ти ж бач, — позаздрила Джил, — ще й на розмови сил вистачає». Вона й не здогадувалася, у чому власне річ, а річ була в тому, що в Нарнії Юстас був уже не вперше: тут він загартувався у складних випробуваннях і навіть став справжнім морським вовком, коли ходив морями з тоді ще юним королем Каспіаном аж до східного краю світу. І от тепер нарнійський вітер надихав його на нові звитяги, повертаючи йому колишню силу.
9
Йотуни — персонажі скандинавської міфології, велетні, які часто зображуються потворами з двома головами або чотирма руками; за деякими джерелами, передували богам та людям, а жили серед холодної та кам’янистої пустки на північному чи північно-східному краю землі.