Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Послух-ух-ухайте пуг-пугача, діти! Про зниклого принца ані гу-гу! Чого? Того! Потім-потім! Повірте пугачу: сонце сідає, і в голові в мене розвиднилося, як ніколи.
— Так чи не так? — нарешті обізвався гном, приборкуючи неслухняну «слухавку». — Що ж, пане пугачу, якщо ви маєте щось доповісти — доповідайте! Зробіть глибокий вдих і починайте, тільки не стрекочіть, мов та сорока!
Пугач так і зробив і за допомогою дітей, перекриваючи гномове старече кхекання та бухикання, спромігся викласти головне: чужинці опинилися в Нарнії не з власної волі, а волею Аслана. Тому їх занесло саме туди, куди й треба, — до королівського двору. Почувши це, гном аж в обличчі змінився:
— Прислав сюди сам Лев?! — не стримався він. — То ви звідти, з-поза меж нашого світу? Тобто з позамежного світу?
— Саме так, пане регенте! — гукнув Юстас у самісіньку «слухавку».
— То ви — син Адама й донька Єви? — уточнив гном.
В Експериментальній школі, де навчалися діти, ніхто й краєм вуха не чув ані про Адама, ані про Єву, тому ані підтвердити, ані спростувати припущення щодо свого родоводу вони не змогли, та гном, здається, нічого й не помітив.
— Що ж, любі мої, — мовив він, схиливши голову та беручи дітей за руки, — у цьому разі ви тут — бажані гості. Ех, знав би про вас наш добрий король, а мій повелитель — от зрадів би! Але — от шкода! — не більш як годину тому він наказав підняти вітрила й вирушив у дальню путь до Семи Островів. Ця зустріч хоча б на мить повернула б йому його юність — так, хоча б на мить… Та що вдієш? А тепер прошу вас до столу — розділити зі мною вечерю. А всі ваші розповіді, як би вам не кортіло, залиште до завтра, коли зберуться всі наші радники. Пане Сизокриле, якщо ваша ласка, подбайте, аби гостей влаштували в найкращих покоях та принесли їм гідний гостей одяг. І ще… скажу вам на вухо, Сизокриле…
Тут гном нахилився до пугача, аби шепнути тому щось не призначене для сторонніх вух, але, як то часто-густо буває з тими, хто сам приглухуватий, гучність свого голосу він не розрахував, і діти, навіть не напружуючись, почули:
— Подивіться, аби вони добре вмилися…
Затим він торкнув повіддя, і віслючок, що вже й занудьгував, потроху потрюхикав до замку ходою, що нагадувала щось середнє між поважною ступою та гусячим кроком (віслюк був животиною добряче вгодованою), тому всі інші — і фавн, і пугач, і діти — встигали за ним хіба що не перевальцем. Сонце сідало. У повітрі повіяло прохолодою.
Ось таким чином вони й перетнули зелену луку, а потім пройшли крізь яблуневий сад і опинилися біля північної брами Кейр-Паравелю з розчахнутими ворітницями. За ворітьми виднілося поросле муравою подвір’я, на яке вже кидали відблиски вікна великої трапезної зали праворуч та віконця темного нагромадження споруд попереду. Саме до них пугач і повів гостей, а прислуговувати Джил покликали миловидну дівчину дуже незвичної, як на Джил, зовнішності. Уже доросла, вона була не набагато вища за Джил, гнучка й тендітна, неначе верба, із довгим волоссям, схожим на тонкі пагони, у яких заплутався мох.
Крутими сходами вони зійшли до однієї з круглих вежок, де в каміні палав вогонь та потріскували пахучі соснові дрова, в кам’яній підлозі було викладено кам’яну ж ванну, а зі склепінчастої стелі на срібному ланцюзі звисала лампада. Єдине віконце дивилося на захід, де аж до обрію сягав загадковий нарнійський край, і Джил встигла побачити, як за далекими-далекими горами сідає червоне нарнійське сонце. Дівчинка дивилася на захід сонця і відчувала, як її переповнює жага нових пригод, що, як вона розуміла, вже не за горами.
Після ванни Джил кілька разів провела гребінцем по мокрому волоссю і вдягла приготоване для неї нарнійське вбрання, що було наче на неї шите: в тому платті можна було тішитися не лише своїм виглядом, а й відчуттям на дотик, свіжістю трав’яних пахощів і навіть шурхотом при кожному кроці — у новому платті вона й справді мимоволі ступила кілька кроків до вікна, аби іще помилуватися надвечірнім краєвидом, як раптом почувся стукіт у двері:
— Прошу! — обізвалася Джил, і на запрошення у дверях виник Юстас. Він теж був у нарнійському одязі, та, попри те, чомусь не в дусі.
— Ага, ось ти де, нарешті! — замість привітання буркнув він, падаючи в крісло. — Скрізь тебе обшукався!
— Але ж знайшов, чи не так? — підхопила Джил. — Я от що гадаю, Бяклі: якщо навкруги все таке дивне та казкове, що й слова вже зайві…