Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
Плач поступово стих, і Цикалазаде заснув, обіймаючи її. Аж раптом, прокинувшись серед ночі, він відчув, що Інчилі не спить.
— Гаммід каже, — тихо мовив він, — що ти почуваєшся ув’язненою. Чи не хотіла б ти виїхати зі мною завтра ввечері? Буде повний місяць, а в мене є на Босфорі невеликий острів. Там стоїть маленька альтанка, і дах у ній відкритий небу. Завтра вночі я відвезу тебе туди, і ми зможемо кохатися під зоряним склепінням.
Цикалазаде відчув її трепет і, повернувшись, обійняв Кат руками. Вуста його були ніжні, ніжним було й усе його тіло. Він знов оволодів нею, діставши втіху від її тихого стогону покори. Цього разу вона не плакала, а потім навіть лагідно пригорнулася до нього.
На щастя, наступного дня візир не мав ніяких державних справ, інакше важко йому було б думати про щось іще, крім Інчилі. Рано-вранці він обговорив зі своїм управителем приготування до вечора, а ближче до полудня пішов побалакати з дружиною.
Латіфа-султан була правнучкою Селіма І та онукою неповнорідної сестри Сулеймана Пишного. Ця красуня успадкувала яскраву зовнішність своєї прабабусі Фірузі Кадін і ласкаву вдачу бабусі Ґузель-султан. Її довге волосся мало сріблясто-білий колір, а очі — лазурово-блакитний. Принцесу віддали заміж за Цикалазаде-пашу, ще коли вона була зовсім дівчинкою, і діти їхні вже виросли та роз’їхалися. Вона жила тихим життям з усіма вигодами, у дружбі зі своїм чоловіком. Одну ніч на тиждень, щоп’ятниці, візир проводив у її ліжку, але зазвичай вони просто спали, бо дружину не надто цікавили любощі. У нього був гарем, що задовольняв усі чуттєві запити паші, а Латіфа вже виконала свій обов’язок, народивши йому дітей, тож він із повагою ставився до її стриманості.
Цього чудового ранку вони з дружиною сиділи в невеличкій альтанці над водою. Паша здавався дещо виснаженим, і вона подумала, що вік, очевидячки, дає про себе знати.
— За всі ці роки, що ми прожили разом, я ніколи не просив про жодну послугу, — сказав він.
Латіфа всміхнулася.
— Тобі, либонь, потрібна якась дуже велика послуга, якщо нагадуєш мені про таке.
— Як оттоманська принцеса, ти не мала боятися, що в мене з’явиться ще одна дружина, хіба що за твоєю згодою. Досі мені навіть на думку не спадало взяти ще одну дружину.
— Це та нова невільниця Інчилі, — спокійно мовила Латіфа. — Тобі не досить володіти її тілом?
— Ні, — тихо відповів він. — Я хочу більшого, і я не вірю, що вона віддасться мені, доки не стане моєю дружиною.
— Це вона так сказала?
— Вона не знає наших звичаїв. Навряд чи їй може спасти на думку, що я захочу взяти її за дружину. Вона, Латіфо, має тобі сподобатися.
— Гаммід мене теж у цьому переконує, — сухо відповіла жінка. А тоді, пильно придивившись до паші, додала: — Я не можу повірити власним очам, але, здається, ти закохався. Чи можливо таке, щоб після всіх цих років великий Цикалазаде-паша справді закохався у звичайнісіньку жінку? Ти насправді в полоні цієї ніжної пристрасті?
— Не кепкуй із мене, Латіфо, — жорстко відповів він.
— О, мій найдорожчий Цико, я анітрохи не кепкую! Повір мені! Але ти завжди так пишався, як чудово вмієш відмежовуватися від власних почуттів. Тепер же я бачу перед собою геть іншого чоловіка. Дуже добре, мій господарю. Гаммід обіцяє, що я не сидітиму забутою в затінку твого нового кохання, тож даю тобі дозвіл узяти Інчилі за другу дружину. І коли ж відбудеться ця радісна подія?
— Сьогодні, трохи згодом, перед тим як я поїду з нею на острів Тисячі квітів.
— Так хутко, мій господарю?
— Я маю стерти те минуле, за яке вона так уперто чіпляється. Ставши моєю дружиною, вона почне потроху втихомирюватися. — Він опустився навколішки і, узявши руку Латіфи, ніжно її поцілував. — Дякую тобі, моя ласкава голубонько. Ти завжди розуміла мене краще за всіх інших жінок.
Латіфа дивилася, як він іде садом, і її вкрила хвиля жалю. Вона ще не бачилася з жінкою, яку звали Інчилі, а проте відчувала, що бажати заволодіти тією красунею — це все одно що бажати дістати місяць із неба. А таке бажання нізащо не вдасться втілити.
Розділ 51
— Ти маєш стати мусульманкою, Інчилі, — тихо мовив Гаммід.
Зелені очі Кат розширилися.
— Нізащо! — відрубала вона.
— Не роби дурниць, моя красуне, — дорікнув євнух. — Це ж лише про людське око. Шість разів на день ти маєш ставати на коліна обличчям до Мекки й молитися. А хто, крім Бога, знатиме, що насправді в тебе в серці?