Тягар пристрастей людських

— Ох, річ не в цьому. Він неабияк хоче поїхати. І поїхав би, якби мав гроші.

— Якщо він такий уразливий, я можу дати гроші вам.

— Я казала Гаррі, що він може позичити, якщо йому вже так хочеться, а потім ми все віддамо.

— Це, мабуть, щось новеньке для вас: плазувати перед чоловіком на колінах, аби він провів із вами вихідні.

— Атож, хіба ні? — сказала Мілдред і, анітрохи не соромлячись, захихотіла.

Від її сміху у Філіпа мороз пішов поза шкірою.

— І що ж ви тоді збираєтеся робити? — поцікавився він.

— Нічого. Завтра він їде додому. Мусить поїхати.

На Кері чекав порятунок. Коли Ґріффітс йому більше не заважатиме, Мілдред повернеться назад. У Лондоні вона нікого не знала, їй доведеться спілкуватися з ним, а коли вони залишаться вдвох, він попіклується про те, щоб вона швидше забула своє захоплення. Якби він змовчав, усе було б гаразд. Але ним заволоділо лиходійське бажання зламати їхній супротив; хотілося знати, наскільки підступно ця парочка може з ним поводитися; якщо він продовжить їх спокушати, вони незабаром погодяться, і від думки про їхнє безчестя Філіп сповнювався лиховісною радістю. Кожне сказане слово різало його на шматки, але ці муки дарували жахливе задоволення.

— Схоже, нагодою можна скористатися зараз або ніколи.

— Саме так я йому й сказала, — погодилася Мілдред.

У її голосі почулася пристрасна нотка, яка боляче зачепила хлопця. Він нервово гриз нігті.

— А куди ви збиралися поїхати?

— Ах, до Оксфорда. Знаєте, він там учився. Обіцяв показати мені коледж.

Філіп пригадав, як запропонував якось поїхати на день до Оксфорда, але Мілдред чітко дала зрозуміти, що сама думка про огляд пам’яток наганяє на неї нудьгу.

— Та й із погодою вам пощастило. Зараз там мусить бути просто казково.

— Я зробила все можливе, щоб переконати його.

— Чому б вам не спробувати ще раз?

— Може, мені слід сказати, що ви хочете, щоб ми поїхали?

— Я б не вдавався аж до таких крайнощів.

Дівчина змовкла на кілька хвилин, не відводячи від нього очей. Філіп змушував себе дивитися на неї з дружнім виразом обличчя. Він ненавидів її, зневажав і водночас кохав усім серцем.

— Знаєте, що я зроблю? Я піду і спробую вмовити його. Якщо Гаррі погодиться, завтра я прийду за грошима. Коли ви будете вдома?

— Після обіду повернуся сюди й чекатиму.

— Гаразд.

— Гроші за сукню й комірне я дам вам зараз.

Філіп підійшов до стола й дістав усі гроші, що мав. Сукня коштувала шість гіней, а ще ж потрібно було заплатити за комірне, їжу й утримання дитини за тиждень. Він дав Мілдред вісім фунтів і десять пенсів.

— Красно дякую, — озвалася вона.

І пішла.