Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
— Справи, друже Фадуле, кепські, людям зараз не до переговорів. Я перечекаю тут, поки вщухне злива.
Перечікувати у Великій Пастці? Маклер звичайно зупинявся в Такарасі, у своїх далеких родичів. Турок не запитав, яка тому причина: в шинку рано чи пізно все з’ясується, тож нема потреби приставати з розпитуваннями.
У супроводі Тарсизіо Збуй-Вік простувала на ранчо естансіанців на тому березі. Ступивши на місток, вона побачила, як здулася річка: хвилі котилися із глухим зловісним гомоном. Завжди спокійний килим білого латаття кидало й рвало бистриною. Над водою, ніжна й горда, стирчала на двох поплавках зеленого листя одинока голуба квітка. Річка — добрий друг: вона давала людям рибу й креветок, воду для господарських потреб, тут купалися, прали шмаття, бавили час у пустощах і балачках, а ночами, і темними, і місячними, любилися, обіймалися в теплій воді, стогнали від насолоди в потаємних куточках, в густих заростях очерету. І ось з доброго дива вона обернулась на ворога, погрозливо ревіла, люто нуртувала. Збуй-Вік тільки думала про це, вголос вона не промовила ні слова: навіщо тривожити ще більше посланця.
Молодик ішов швидко й зосереджено, та воно й зрозуміло: Зеферина, його дружина, відчула перші перейми, і, хоч вони були ще слабкі й короткі, наполоханий, він подався у зливу до хатини на Жаб’ячій Косі.
— Я, доно Збуй-Вік, по твою душу. Ходімо!
Ходімо! Скільки разів Збуй-Вік чула цей владний заклик, скорялася йому і йшла, теж із тривогою в серці? Але притлумлювала хвилювання й острах, опановувала себе, щоб на місці спокійно взяти владу в свої руки: вона по один бік, по другий — страждання. Цього разу вона тривожилася ще більше, бо було ще пообіддя, а Велику Пастку ніби огорнули густі сутінки, тоскні й похмурі.
Ходімо, погодилася вона і всміхнулась, щоб заспокоїти Тарсизіо. Накинула на голову мішок і рушила до Зеферини. Це вже восьма дитина із щедрого ужинку, початого черевичницею Гуарасіабою, і дев’ята, якщо зважити, що Динора привела двійню тієї страшної ночі!
На хирляве тіло Збуй-Вік обрушувалися шалені пориви вітру, і на містку вона мусила взятися за руку свого проводиря. В таку зливу добрий хазяїн собаки надвір не вижене, але ж породілля пори не вибирає. Коли вона приймала пологи в Ілди, сіа Леокадія, жінка дуже набожна, сказала, що годину їхню і день заздалегідь указано на небесному календарі. Повитуха висміяла забобонну стару: то, виходить, дитина народжується передчасно тому, що святий неточно підрахував місяці від дня зачаття і до початку переймів? Сіа Леокадія зареготала з такої бридні Збуй-Вік: мовляв, вона не тільки грішниця, а ще й єретичка; пологи тоді минули легко, дякуючи Всевишньому.
Естансіанки народжували легко, принаймні Ілда й Фауста; напевне, все пройде гладесенько і в Зеферини. Зате чоловіки їхні відразу ж, як очманілі, мчали до повитухи. Віддаючи перші розпорядження, Збуй-Вік розпитувала про їхнє життя цих працьовитих людей, дружних і розважливих, достоту як клан Амброзіо. І веселих, якщо судити з їхнього недовгого перебування тут: з першої-ліпшої нагоди вони влаштовували вечірки; якщо можна було, домовлялися з іншими сержипанцями й мешканцями виселка, а ні, то й самі: без розваги у них не минало жодної неділі. З музикою теж владналося, четверо чоловіків склали ансамбль, більш-менш зіграний: Вава і Тарсизіо грали на шестиструнній гітарі, Габріел на кавакіньйо, а Жарделіно на флейті. Двоє рослявих міцних парубчаків, Зеліто й Жаїр, пощипували струни віоли, й виходило незле. Заправляла усім Леокадія, душа товариства.
Перед фермою Алтамірандо, де на кам’янистому пригірку плодилися прудкі й свавільні кози, — цих гірських цапенят пасла Сан, — естансіанці відміряли чимало сажнів землі, викорчували ліс і насадили цілі поля маніоки, квасолі й кукурудзи. Жінки позаводили городи, де росли поширені в цих краях зелень і овочі.
Як і Ілда та Фауста, Зеферина народила легко. Не так, як Ізаура, що попомучилась, як і Динора, котра привела двійню. Пологів у Зеферини в містечку чекали з нетерпінням, бо дехто побився об заклад щодо статі дитини. У Великій Пастці геть усе ставало предметом парі й лотереї: розігрувалися коти й собаки, співочі пташки, пташині клітки, годинник без пружини, пістоль — що завгодно. За короткий час народилося четверо хлопчиків і четверо дівчаток, тепер на черзі Зеферина — знавці ставили суми, виходячи з форми і величини живота.
На дев’яту ніч народилася дівчинка, і Леокадія захотіла назвати її Жасинта. Жасинта? Не може такого бути! А чого ж, сеньйоро, хіба кума, яка прийняла пологи у трьох естансіанок, не варта цього? Я не гідна такої честі, таке придумали… Збуй-Вік була неабияк збентежена.