Я обслуговував англійського короля

[10] затишку, він від’їжджав до самих дверей, якими мають входити гості, і з хвилину там сидів спиною до зали й покоїв, а обличчям до дверей, зосереджувався, а тоді енергійно розвертав крісло, під’їжджав і окидав усе пильним поглядом так, мовби він сторонній, ніби наш гість, який потрапив сюди вперше, і з зачудуванням розглядав залу, а потім їздив з покою до покою і, як знавець, оцінював усі подробиці, зокрема, як висять штори, та інші дрібниці, все мало бути освітлене, всі світлá мали світити того вечора, а коли закінчувалися приготування, шеф у такі хвилини був прекрасний, мовби забував, що важить сто шістдесят кілограмів і не може ходити, і ось він об’їжджав свій готель, оглянувши все очима гостя, потім ті очі мовби відкладав набік, знову брав свої, потирав руки і свистав, але так якось інакше, і я вже знав, що за хвилю примчать двоє кухарів, котрі відрапортують до найдрібніших деталей, яка ситуація з омарами й вустрицями, чи вдалася начинка а lа Suvaroff і що там чувати з підливками. На третій день мого перебування наш шеф розігнався на візку і збив з ніг головного кухаря, відкривши, що той додав кмину в телячі медальйонки з печерицями… А потім будили ми служника, неабиякого одоробла, який цілий день спав, споживши все, що залишалося після нічних бенкетів: незліченну кількість порцій, цілі миски салатів, яких не подужали ані ми, ані покоївки, усе доїдав той служник, усе, що лишалося в пляшках, допивав, і мав гігантську силу, під вечір він нап’ялював зелений фартух і рубав дрова на освітленому подвір’ї, нічого іншого не робив, тільки рубав дрова мелодійними ударами сокири, що звечора нарíзав, те цілу ніч рубав, я, звісно ж, знав і добре чув, що він рубав лише тоді, коли хтось до нас приїжджав, а до нас їздили тільки авта, дипломатичні авта, по декілька авт, завше пізнього вечора або вночі, а служник рубав дрова, які пахли хвоєю, і всім його було видно, видно з усіх вікон, і те наше освітлене подвір’я, і рівненько поскладані дрова, усе це заспокійливо діяло на наших гостей, додавало почуття безпеки, двометровий хлоп, що рубає дрова, чолов’яга з сокирою, який одного злодія зробив калікою, а трьох добряче відгамселив і сам їх відвіз на тачці в поліцейську дільницю, а якщо в якомусь авті луснула шина, цей служник міг підняти авто спереду чи ззаду і тримати доти, доки замінять колесо, але справжнім завданням служника було театральне рубання дров на освітленому подвір’ї, щоб його бачили наші гості, так і водоспад на Лабі, його наповнюють водою й чекають, поки прийдуть туристи, а тоді за командою там нагорі підіймають загату, і вода з гуркотом падає, а туристи милуються тим видовищем. Так само було і з нашим слугою. Але треба вже скінчити портрет шефа. Тільки-но я собі в садку обіпруся на дерево і, наприклад, рахую гроші, зразу лунає свист, так, ніби наш шеф був якимось всевидящим Богом, або коли нас зі Зденком, здавалося, ніхто не міг бачити, бо ми сиділи чи лежали на копицях сіна, раптом розлягався свист, наче якесь попередження, один короткий свист, який наказував нам працювати далі, а не лінькувата, тому ми клали біля себе граблі, мотику або вила і, щойно лунав свисток, хутенько схоплювалися і копали, рівняли, носили на вилах просушене сіно, і все знову стихало, та тільки ми відкладали вила, як знову свисток, але ми тоді лежали і вже лежачи вдавали, що загрібаємо чи щось робимо вилами, мовби вони в нас на невидимих мотузочках. А Зденек мені розповів, що шеф у таку прохолодну погоду почувається, як риба у воді, але коли наставала спека, то була справжня катастрофа, він тоді просто розплавлявся, не годен був роз’їжджати в кріслі, куди йому хотілося, і мусив відсиджуватися в кімнаті з низькою температурою, в такому спеціальному льодовику… але завжди про все знав, усе бачив, навіть те, чого бачити не міг, мовби на кожному дереві, в кожному закуті, за кожною заслоною, на кожній гілці мав шпика… «То в нього спадкове, — казав Зденек, розвалившись на лежаку, — його тато мав під Крконошами корчму, і також важив сто шістдесят кіля, а коли наставала спека, він мусив ховатися в пивницю, щоб не розтанути, як масло, мав там ліжко і там-таки наливав пиво й горілку».