Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Та-ак... — Силін, замислившись, кілька секунд дивився на збуджене Пантюшчине обличчя з синяком під оком. — Ось що, хлопці, — сказав він, — тут абияк не можна вирішувати. Перевірити треба. Якщо це шпигунка, значить вона з кимсь тримає зв'язок. Ви поки що і взнаки не давайте, але стежте пильно. Адже вона, здається, при готелі живе?
— При готелі, — підтвердив Альошка.
— Ходить куди-небудь, не помічав?
— Не знаю. Ні до чого було.
— А тепер треба дивитись. Тебе, Олексію, вона вже примітила, а Пантелеймон — людина нова, так що хай на очі їй поки що не показується. Якщо прийде до неї хтось, галасу не здіймайте, а тишком-нишком за тією людиною простежте, куди піде, з ким зустрінеться. Зрозуміло?
Він підвівся і по-чоловічому міцно потиснув їм обом руки.
— Ну, хлопці, на вас уся надія. Велику користь принести можете!
— Товаришу Силін, а якщо вона втече? — спитав Пантюшка.
— Поки що не втече, думаю. Як сиділа, так і сидітиме. А я ввечері повернусь, тоді поміркуємо, що робити далі...
Він глянув на зачинені вікна будинку, що виходили на подвір'я, поправив ремінь на шинелі.
— Я перший вийду, а ви хвилин через п'ять. Бувайте, хлопці, бажаю успіху.
Силін пішов до воріт, Перш ніж вийти на вулицю, він ще раз підбадьорливо підморгнув хлопцям. Друзі перезирнулися. Пантюшка зітхнув:
— Ох, діла-а!
— Дивись, Пантелеймоне, якщо язик де-небудь розпустиш, уб'ю! — пообіцяв Альошка. — Я тебе до Силіна привів, я за тебе й відповідаю.
— За собою краще дивись! — відкопиливши губу, буркнув Пантюшка. — Щоб самому часом не влетіло.
МАРКОВ
Під враженням розмови з Силіним Альошка був готовий до найрішучіших і негайних дій. Але ні він, ні Пантюшка не думали, що починати свою нову діяльність їм доведеться так скоро.
Коли вони пішли з двору і попрямували до штабу, Альошка раптом побачив плечистого хлопця у гімназичній шинелі, який ішов попереду них, і впізнав Маркова. Альошка здригнувся. Несподіваний здогад промайнув у нього в голові. Напевне, Марков, цей купецький синок, недаремно вештається біля штабу. Альошка згадав свою зустріч з ним три дні тому, дивну розмову про німців, слова Ващенка про те, що Марков не вперше приходить сюди... Потім пригадав, що Марков хотів зайти в штаб, але чомусь передумав. Невже?!
Альошка мимохіть пішов швидше.
Проте Марков, минувши готель, повернув в одну з бокових вулиць, і Альошка заспокоївся.
Коли хлопці прийшли в штаб, Альошка завів приятеля в караульне приміщення, де в цей час нікого не було, а сам побіг нагору, в канцелярію, йому кортіло перевірити, чи справді друкарка — фон-Гревеніц.
Перед дверима він зупинився і постарався набрати заклопотаного вигляду. Друкарка сиділа на своєму місці біля кімнати Ради. Одного погляду на неї Альошці було досить, щоб переконатися: вона! Помилки бути не могло. Як він відразу не пізнав це бліде обличчя з ліловими мов від недосипання тінями під очима і бридливо опущеними куточками губ!.. Пані фон-Гревеніц на старій друкарській машинці, що страшенно торохтіла, друкувала бойові декрети Ради п'яти!
Альошка пройшов повз неї, промурмотів мовби сам до себе:
— А Силіна нема?..— і, повернувшись, вийшов у коридор.
На площадці сходів він зустрівся... з Марковим.
У першу хвилину Альошка розгубився. Не знаючи, як поводитися, він хотів уже пройти мимо, але Марков сам зупинив його.
— Здрастуй! — сказав він, посміхаючись на весь рот. — Ти що, не впізнаєш?
— А... здоров, — промовив Альошка і покашляв, прочищаючи горло від раптової хрипоти.
— Добре, що я тебе зустрів! — бадьоро сказав Марков. — Я, признатися, навіть шукати тебе хотів! — він простягнув Альошці руку.
Той майже машинально потиснув її. Марков, здавалося, щиро радів їхній зустрічі.
— Слухай, у мене до тебе є справа. Ти не зайнятий?
— Ні. Яка справа?..
Марков узяв його за гудзик шинелі і відвів убік.
— Справа ось яка, — таємниче заговорив він. — Я тобі все розповім. Ти тут своя людина, може порадиш, що робити... Розумієш: конфіскували батькове майно... Це загальне явище, я не заперечую. Я ж, тобі, напевне, відомо, сам революціонер... Але ми з матір'ю зараз дуже бідуємо, а мені сказали, що Рада п'яти видає якусь грошову компенсацію за конфісковані речі. Ти нічого не чув про це?
— Ні, не чув.
Марков з жалем зітхнув.
— Шкода. Коли брешуть відносно компенсації, то я просто не знаю, що й робити! Становище у нас катастрофічне, повір мені, в житті такого не було!.. Ну, добре, хай навіть не компенсують, але я розраховую виклопотати хоча б наш моторний човен. За законом, його взагалі не повинні були забирати...— Він почав гаряче доводити, що моторний човен для прогулянок не є знаряддям виробництва і тому не підлягає конфіскації...