Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Не турбуйся, мамо, квочок ми знайдемо. Ось і дідусь Асатур одну дасть, він пообіцяв. Правда, дідусю?
— Правда, правда, як на таке діло не відгукнутись!.. Неодмінно у моєї старої квочку віднімемо. І до інших в курники заберемося: зараз в кожному дворі кури квокчуть. А до ж твій торішній виводок, онуко? Цілий? Покажи-но, що там за диковинка!
— Але, дідусю Асатур, як же я тобі їх покажу? Адже вони цілий день на річці плавають. Якщо ти побачиш мармурових — значить, наші, таких ні в кого немає.
— І не розлітаються? — запитав дід.
— Та ми з мамою їм крила попідрізали. А то якось знялися і далеко полетіли. Правда, потім самі повернулися. Дідусю, допоможи квочок дістати! Тебе люблять у селі, тобі не відмовлять… Всі повірять, — упрошувала діда Асмік.
— Ну, підемо, онуко, підемо, — згодився дід. — Підемо спочатку до моєї старої.
Асмік, сяючи від радості, йшла за дідом…
— Стара, у тебе, я знаю, одна з курок квокче. Позич-но її цій дівчинці,— сказав дід дружині, заходячи до себе на подвір’я.
Стара Наргіз оторопіла. «Навіщо?» говорив її погляд. Асмік показала їй велике яєчко і сказала:
— Це яєчко дикої гуски, бабусю. Ми підсиплемо квочку — вилупляться пташенята, пухнасті, жовтенькі…
— О-о-ох, щоб я осліпла! Хто ж бачив, щоб курку підсипали яєчками диких птахів? Ото новина! — і стара перехрестилась.
Діл Асатур похитав головою:
— Ну. відхрестилась? Тепер боятися нічого — давай квочку,
— Та що ж це? — забурчала стара. — Я сама хотіла квочку підсипати. Що ж нам тепер, без курчат доведеться залишитися?
— Ну-ну, не бубони, — говорив дід, — курей у тебе, слава богу, багато — не ця, то інша квочка знайдеться.
— Бабусю, якщо у вас курка заквокче, я вам яєчок водяної чорної курочки принесу, — сказала Асмік.
Стара погодилась і пішла по курку.
Асмік допомогла їй зловити квочку і стояла, притискаючи курку до грудей, задоволена і горда.
— Старенька моя мила, молодь наша на весь світ чудеса творить Для того вони комсомолом і називаються, вік їм жити!.. І ці, піонери, так само все, що захочуть, зроблять. Повір, зроблять… Якщо живих квочок не дістануть, залізну підсиплють, — говорив дід Асатур.
Перша добута квочка допомогла справі. Погодилась дати школярам квочку дружина Арама Акопяна. Прийшли вони і до матері Грикора. Вона спочатку забурчала, але Грикор, як завжди, зумів розсмішити і умилостивити матір.
— Нанї-джан, — сказав він ніжним голосом, — я тобі цілий полк пташенят приведу разом з куркою. Дай, не бійся!
— І-і, навіжений, чи будеш ти коли-небудь таким, як Армен? — засміялась вона і відчинила двері курника.
— Професором?
— Путнім, розумним…
— Буду, буду! Ще є час — тихіше їдеш, далі будеш. Куди ти поспішаєш? — І, вихопивши курку з рук матері, Грикор побіг.
Великий гармидер зняла тітка Сона, мати Сето. До неї діти за квочкою і не звертались, але Сона вважала за необхідне втрутитися. Стоячи на пласкому даху свого будинку, вона, розмахуючи руками, кричала:
— Я таким шибеникам, як ви, курки не дам, не дам!..
Грикор, намагаючись втихомирити її, гукнув:
— Ми тітко Сона, ферму влаштовуємо. Розумієш, ферму! Від гусей і качок відбою не буде… Тітко Ашхен, звернувся він до одної з жінок, дай нам квочку днів на двадцять п’ять. Половину виводку подаруємо тобі.
— Ти дурний, чекатимуть дикі птахи, поки ти зберешся їх подарувати! — втрутився Сето.
Справа ускладнювалась. Але тут раптом загримів бас діда Асатура:
— Гей, Ашхен, Астхік!.. Гей, баби, дівчата, несіть-но всі, у кого є, по квочці, дайте цим дітям! Назад одержите від мене. Хутенько, хутенько! Чого роти пороззявляли? — по хазяйськи командував він.
В селі старого мисливця поважали. У тяжкі хвилини він завжди сусідові допоможе, завжди добрий, гостинний. Не було в селі людини, яка б не покуштувала його мисливської здобичі.
— Ну, коли дід Асатур каже, значить, є якийсь толк у цій справі,— сказала Ашхен і пішла за куркою.
Лише Сона продовжувала галасувати на своєму дахові:
— Про бороду свою забув, у дитинство впав!
— Егей, дочко Ато! — погрозив їй старий. — Не чую я, що ти там мелеш, та по обличчю бачу — недобре. Поганого ти роду… Подивись-но, які матері у цих дітей, не те що ти… їхні діти в школі перші, і ферму ось влаштують. Ти б краще не бубоніла, а сина доглядала, в люди вивела, людиною зробила, а то лише по горах він у тебе лазить!
Діти знову пішли по дворах колгоспників. Асмік детально викладала перед усіма фантастичний план організації птахівницької ферми, Грикор розважав усіх своїми жартами, а дід Асатур авторитетно підтримував їхнє клопотання: