Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Наївні зауваження стариків викликали у всіх сміх.
Наче з глибини долинали ці голоси.
Але було помітно, що твердої впевненості у них нема: просто повторюють те, що чули від дідів.
У самому розпалі суперечки на веранді з’явився дід Асатур.
Намагаючись витягнути рукоятку кинджала, що заплуталась у його довгій бороді, він подивився на знімок і сказав поважно:
— Так ось він який, наш вішап!.. Це він реве? А чому ж у нього нема ні рота, ні рогів?
— А чого ж у нього повинні бути роги? — здивувався Армен.
— Та кажуть же, що у сатани обов’язково повинні бути роги… Хіба я знаю? — невпевнено відповідав дід. — Серце лева у мого внука! — просіявши, додав він і поправив на грудях медалі.— Хто, крім мого внука, насмілився б з дева знімок зробити?.. Чий він внук? — І дід, схопившись за кинджал, гордо обвів усіх орлиним поглядом.
Похвальба діда Асатура викликала у всіх посмішку. Тільки вчитель, глибоко замислившись, здавалося, не чув розмови.
— Це все дурниці— сказав він нарешті,— ніякого сатани нема, час уже і дідам перестати в нього вірити. Соромно в наші дні вірити в чортовиння! Але те, що відбувається па озері, звичайно, дуже-дуже цікаво. Таємницю треба з’ясувати, а допомогти нам у цьому може тільки наука… Чи не схоже це на те, що десь з-під води пробиваються підземні гази? Запаху газу ви не відчули?
— Ні, ніякого запаху ми не відчужи, — відповів Камо. — Тільки наче вітром обдало.
— Так, тут щось незрозуміле. Спробуємо написати в Академію наук. Знімок надішлемо І попросимо спорядити експедицію — дослідити озеро Гіллі. Ви говорите, що багато яєчок зібрали? — звернувся вчитель до Камо. — Навіщо ж все-таки руйнувати гнізда водяних птахів? Яку це дасть користь?
— Ми не руйнуємо гнізд, — відповів ображено Камо. Ми ж ферму влаштовуємо.
— Яку ферму? Навіщо?
Камо, зніяковівши, замовк. На допомогу йому прийшов Армен.
— Ми хочемо приручити водяних птахів. Вони мають багато хороших властивостей.
— Ну, а які ж хороші властивості мають водяні птахи? — допитувався Арам Акопян.
— Арам-джан, чого це ти прискіпався до дітей? — сказав дід Асатур, жартома хапаючись за кинджал, — Хіба ж вони не правду говорять? Візьми, наприклад, гуску — дикий птах більший від свійського. Змішай з свійською гускою, і вся порода стане крупнішою.
— І стійкійшою до холоду, і поживу легше знаходитиме. А яких тільки видів качок нема серед диких порід! Я прочитав у книжці, що існує сімдесят вісім видів дикої качки А скільки з них приручено? — пожвавішав Армен. — Здається, тільки крижні!
— Так що ж ти пропонуєш? — любовно поглядаючи на свого учня, запитав Арам Акопян.
— Пропоную приручити кращі види диких качок. Ось, наприклад, червона качка — і гарна і велика. Чому б її не приручити? А мармурова качка?
— Арам-джан, хлопчики правду говорять. Серед диких птахів багато таких, яких ми не маємо вдома, — підтримав Армена дід. — Ось вони яєчка чирки принесли. Та хіба ж м’ясо чирки можна зрівняти з м’ясом свійської качки?.. У чирки воно ніжне, м’яке, як у куріпки. Хіба ж погано, якщо у нас дома будуть чирки? Будемо по одній, по дві обскубувати і в плов…
Грикор, який до цього неуважно слухав розмову, при слові «плов» пожвавішав і втрутився й собі:
— А хіба з чорною водяною куркою плов гірший?.. Тєії осені я вбив одну палицею, Підсмажив, і на картоплю вистачило її жиру, та ще й залишилося з добру склянку. Така жирщоща пташина була! А на вигляд — свійська курка.
Зрештою, диких птахів зовсім захвалили. Здавалося, що в них є тільки хороші властивості…
Приручення нового виду птахів справа велика, згодився Арам Акопян
— Ну, стає на наш бік! — радісно прошепотів Камо на вухо Арменові
— Гаразд, — сказав Арам Акопян, — матимете підтримку. Беріться до дослідів. Починайте! Побачимо, що вийде.
Камо ледве стримував свою радість.
— Тепер нам треба зібрати квочок і взяти в колгоспі інкубатори, — сказав він. — Та голова ж такий суворий, хіба до нього доступишся!
— Ви його погано знаєте. Піди і від мого імені попроси дати вам два інкубатори, — сказав учитель.
— Товаришу Арам, а вішап? — запитав Армен.
— Надішлемо листа і знімки до Єревана, попросимо вчених допомогти нам розібратися в цьому питанні. Можливо, прибуде геолог. Поки що в години, вільні від навчання, влаштовуйте птахівницьку ферму. Сподіваюсь, що ця справа вам вдасться.
Всі погодилися з Арамом Акопяном. Але і в ці і в наступні дні думки Армена поверталися до таємниці озера. «Що ж там робиться? Що викликає ці звуки?» думав він.
Діти з веселим настроєм розійшлися.