Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— А ви що думали, ради чого я там своє життя наражав на небезпеку? Знаєш, який скарб цей знімок?
Діти з цікавістю розглядали плавуче гніздо качки.
— До чого ж цікаво! Неодмінно опиши все, що ти бачив, Камо, і разом з цими знімками надішли в «Пионерскую правду».
— Неодмінно, завтра ж.
— А ось і воно — чудовисько! — урочигто сказав Армен, коли у ванночці з’явилося інше зображення.
— Це і є той ревун, що не дає нам спокою? — запитала мати Армена, обережно нахиляючись над фотографією.
— Він самий… Його портрет.
— Дай-но поглянули… Оце так портрет! — розчарувалась Асмік. Вона сподівалась побачити щось надзвичайне, принаймні не менше за слона чи носорога. — Всього-навсього лише вода надулась, і більше нічого! — знизала вона плечима.
— Еге ж, просто як великий пухир на спині в людини, — підтримав дівчинку Грикор. — А це пухир на опері… Гарний вішап!
Фотографію виривали одне в одного з рук.
— А ревіння?.. А хвилі на озері? Запитав Камо. — Що це. по-твоєму?
Ревіння?.. Ну, це було справжнє ревіння вішапа, — відповів йому Грикор. — Тільки ж це він на мене кричав. Знав, що я прийшов з нього шкуру здерти. Думав, налякає. Знайшов кого лякати — не на такого напав!..
— І ти справді не злякався? — простодушно запитала Асмік.
— Коли я скажу «злякався», то хіба ти мені повіриш?
— Ні, він не злякався. Він в цей час тільки про тебе й думав, — усміхаючись, сказав Камо. — Боявся, чи не злякалась ти, і хотів скоріше до тебе повернутися.
— Правда. Як тільки вішап заревів, я до тебе побіг. Ну, думаю, дівчина від страху померла.
— Оце так вішап! — розчаровано протягнув Армен. — Чи його ми сфотографували? Ні те ні се… Варто було мучитися!
— Ну, завтра побачимо. Цікаво, що Арам Акопян скаже, а з нас на сьогодні досить, — вирішив Камо. — Армене, принеси завтра всі ці знімки в школу. Знайдемо місце в кабінеті краєзнавства, розклеїмо їх і напишемо: «Куток юних натуралістів». І всі пояснення, звичайно, дамо, А зараз усі по домівках. Спати!..
Захоплюючий план
Вранці Камо й Армен взяли фотографії і пішли до секретаря сільської партійної організації, свого вчителя при родознавства Арама Акопяна, який користувався великим авторитетом у селі Лчаван. Незабаром прибіг туди і Грикор.
Хлопчики розповіли вчителеві про все, що бачили: про дивовижний басейн, плавучий острів, витівки вішапа.
Розмова велася на веранді, що виходила на подвір’я. Почали підходити сусіди вчителя і з цікавістю прислужитися до того, що розповідали діти.
Камо вийняв з кишені наспіх намальовану ним нову карту озера Гіллі і розгорнув її на столі.
— А ось в цьому басейні реве віщап, — сказав Армен, показуючи знімок, па якому були фламінго, пелікан, що підкинув у повітря рибу, і плавуче гніздо.
— Ну, а що ж викликає ревіння, ви довідалися? з цікавістю запитав учитель, розглядаючи карту.
— Ось те, що ми бачили, — відповів Камо і дістав збільшений знімок з портретом мішана.
— На власні очі бачили, як вода стовпом піднялася, — втрутився Грикор. — Чи не так, Камо?
— Так, — кивнув головою Камо.
Всі присутні на веранді оточили вчителя.
На фотографії не було нічого схожого на той високий водяний стовп, який діти бачили па озері. Чи то в своїх розповідях вони перебільшували, чи то в них справді створилося таке враження. Можливо, що й Камо на якусь частку секунди пізніше натиснув затвор апарата. Па знімку, що лежав на столі, було видно лише світлу невисоку опуклість.
Учитель уважно вивчав знімок.
— Ви переконані,— запитав він, — що це пов’язано із звуками, які ми повсякчас чуємо? З ревінням вішапа?
— Я стояв з апаратом у руках, — сказав Камо, коли вода враз вирвалася вгору, немов одразу тисяча чоловік знизу подули. Отоді саме почулося ревіння, і вода схвилювалась і почала розходитись колами.
— Наче подув хтось знизу? — запитав один дід. — Ну, значить правда, коли говорять вішап. Сидить на дні і дме.
— А якщо білий буйвол зареве під водою, вода так не підійметься? — промовим інший дід.
— Та що там білий буйвол! — заперечив перший. — Де йому так воду підкинути! Йому не під силу. Це, звичайно, вішап.
— Спробуй ти влізь під воду і дми, хіба мода не забулькає, бульбашок не пустить?