Афера на віллі

— Генику, а ти? — гукнула Яна. Розморений літньою спекою кузен ліниво погладив оголене Аніне плече.

— Я тут… залишуся. Прогулянки після їжі шкодять моєму здоров’ю.

— А я думала, хвороби юристів — це виразка шлунку та хронічний розлад травлення через поганий характер, — піддражнила Яна. Посмішка у відповідь була такою ж лінивою, як і рухи Євгена.

— Саме так. Тому, щоб не псувати свіже повітря в’їдливими випарами, я побуду вдома. Приємного променаду. А тобі, Віто, вдалої консультації.

Учотирьох вони вийшли з вілли і, перетнувши чималий двір, підійшли до містка через річку Стриж, що називалася так через дві затоки, які відгалужувалися від головного русла, і обрисами нагадували роздвоєний хвостик птахи.

Кумедною процесією вони, певно, є, вирішила Яна. Дмитро, що сопе, як сердитий паротяг. Віка, яка щось щебече, не потребуючи слухачів. Ігор, який примудряється кивати у належних місцях, реагуючи на спіч Вікторії. І вона сама — непримітний, маленький горобчик, на якого ніхто не зважає. Ця роль її більше, ніж влаштовувала, бо була звичною, добре знайомою, і тому — безпечною.

— Пане Ігорю, — Діма, втомившись сопіти і мовчати, розпочав слововиверження за принципом «найліпший захист — це напад», — можу я також у вас дещо запитати? Чи ви щось корисне у житті зробили? Крім, звісно, розведення псів-убивць і зваблювання чужих жінок?

— Ні. Я абсолютно, цілком та повністю марна, даремна, пустопорожня істота. Не рівня вам. Не повзаю подіумами з виглядом прибитого шафою слимака, не фотографуюся голим…

— Оголеним, — буркнув той.

— І не проектую власні наміри на незнайомих людей. Що ж до чужих жінок, то, якщо мова йде про Яну — а мова про неї, чи не так? — то на її пальці я не бачу шлюбної обручки.

— Припиніть це ви, обоє! — наказала Яна. — Ви вже нібито дорослі, а поводитеся гірше, ніж мої школярики.

— Хто вам сказав, що я дорослий? — засміявся Ігор. — Це обман зору.

— Ні, кицюню, — звертаючись до Яни, пропищав Дмитро, — я тільки почав. Ти — моя, і я хочу, щоб цей провінційний Донжуан, цей Ромео занюханий добре це затямив!

— Я не давала дозволу тикати мені, Дімо, — рівним, як лінійка, голосом зауважила Яна. — Я не хочу чути «кицюня» на свою адресу, і не бажаю, щоб на мене заявляли якісь права, так, ніби я затаврована худоба. Я не хочу, щоб хороша людина потерпала від ваших інсинуацій. І якщо ви не зупинитеся, я піду геть! Сподіваюся, це зрозуміло?

— Так, — скреготнув зубами юнак.

Віка була у розпачі. Вона замовкла, лиш зачувши цю перепалку. Дослухалася до неї з тривогою, але не втручалася, тільки несамовито гримасувала, намагаючись подати Дмитрові певні знаки. Їй це не вдалося, і тоді Вікторія, стишивши ходу так, щоби пропустити вперед спершу Яну, а потім Ігоря, зрівнялася з Дімою і розлючено прошипіла:

— Ти сказився, чи що? Що ти робиш? Твоє завдання не паскудити суперника, а вигідно від нього відрізнятися, добре виглядати на його фоні! А поки що ти на його фоні виглядаєш, як кізяк на щойно вибіленій стіні! Припини його чіпати! Зосередься на Яні!