Афера на віллі
- Автор: Чагровська Лариса
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: ФОП Демська-Кульчицька О.М.
- ISBN: 978-966-2176-03-2
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Афера на віллі». Краткое содержание книги:
Ця книга є художнім твором.
Усі дійові особи та події у творі вигадані.
Будь-який збіг з реальними людьми та подіями — випадковий.
— Вельми симпатичним динозавриком, — Дмитро погладив дівчину по щоці. — Дуже-дуже милим. Тут нема чого соромитись, Яно. Особисто для мене це буде велика честь. Тільки пообіцяй, що той кароокий селянин тебе не отримає, навіть якщо повитягає з волосся всю солому.
Яна знітилася — маніакальна впертість, з якою Діма повертався до Ігоря та його сільського походження, зачіпала її за живе. Вона пробувала пояснити сама собі, що Дмитро просто ревнує, що це природньо, що вона теж не відчула б телячої радості, побачивши, як за ним упадає інша… Та усе це не допомагало. Хіба вона давала привід для ревнощів? Просто повелася чемно, привіталася, як належить, а що мала робити? Надутися, мов сич на погоду, і промовчати на Ігорове «здрастуйте»? Ту пригоду з псами він давно спокутував, а якого охоронця їй приніс! Зрештою, що такого особливого в добросусідських стосунках?
— Обіцяю, — промовила Яна нарешті, вклавши у це слово всю свою твердість і впевненість, але це не подіяло.
Дмитро продовжував значуще сопіти.
Яна нахилилася, щоби поцілувати хлопця, і зненацька, немов наяву, побачила Ігоря. Він виглядав так, як сьогодні зранку — просто вбраний, підтягнутий, зосереджений. Він стояв перед нею і печально дивився на Яну своїми великими карими очима. І його сум здавався таким щирим, таким розгубленим, що в Яни защеміло у грудях.
Замість поцілунку її губи лиш ковзнули по підборіддю Дмитра. Той хотів щось сказати, але дівчина не дала йому такої можливості. Витівки власної уяви збентежили її. Яна вислизнула з-під Діминої руки і зі словами «ще побачимося» — ну чому, чому в найважливіші миті з язика злітає не відомо що — побігла до вілли.
Перестрибуючи через дві сходинки, Яна мов ошпарена вскочила до спальні і зачинилася там на два оберти ключа. Від хвилювання дівчину морозило, а все, що відбувалося навколо, неначе плавало у густому, мов незастигле желе, напівпрозорому мареві.
— Я мушу подумати, — пробурмотіла Яна сама до себе. — Усе обдумати, як слід.
Ось тільки як бути з тим, що міркувати трохи запізно? Адже Дмитро вже отримав від неї цілком чітке, ясне і зрозуміле «чесне слово» і, поза будь-яким сумнівом, наполягатиме на його дотриманні.
Яна схопила з крісла теплу плетену шаль — з цієї «бабусиної хустки» постійно кепкували сестри — загорнулася у неї, щоб хоч трохи зігрітися. Підійшла до дзеркала, і почала себе розглядати. Ніколи не була марнославною, а тепер просто тоне у сріблястих глибинах дзеркала, так, ніби бажає побачити там щось, відмінне від себе, звичної…
Очі хворобливо блищать, губи припухли від поцілунків, на голові повний безлад, а в голові — справжнісінький бардак. — Чи правильно вона робить? Чи не варто зупинитися, поки не пізно? Але ж це коштуватиме їй Дмитра! Він образиться і ніколи більше до неї не підійде. Поїде до Італії, і слід за ним захолоне.
При самій думці про це Яні захотілося ридати.
— Не роби трагедії на рівному місці, — вголос звернулася вона до свого відображення. — Через це проходять тисячі жінок. Сотні тисяч. Мільйони. І усі лишаються живими… ну, майже всі. Теж мені, подія!
Самонавіювання не допомогло. Яну почало лихоманити. Довелося спускатися на кухню і готувати ожиновий чай.
Коли Яна з тацею, на якій парував духмяний напій, і на ватяних ногах йшла до себе, на неї несподівано наскочила Вікторія. Чай вихлюпнувся трохи на тацю і трохи на Яну. Віка не постраждала. Неуважно зронила «вибач», що для неї було рівнозначно подвигові, й стурбовано запитала:
— Ти Джемала не бачила?
— Ні.
— А Ліду?
— Я нікого не бачила. Щойно прийшла — може, хвилин десять тому. А ти як? Зустрілася з банкіром?
— Так. Отримала кілька цінних порад. І почула саме те, що хотіла, — Віта загадково всміхнулася. — Треба ще Джемала підготувати…
Яна подивилася на розлитий чай і подумала, чи не заварити свіжий? Слабкість не відступала, та й лихоманка нікуди не ділася. — Мабуть, чаювання доведеться відкласти. І все через Вікторію… Сьогодні, не інакше, як день бігуна. Усі від когось тікають чи поспішають кудись… До чогось готуються… Цікаво до чого?
— То що там із Джемалом?
— Не твоє діло. Ну, я пішла. Як побачиш Діму, попроси, щоб він до мене зайшов. Я хочу його про щось запитати.
— До вечері ми з ним не побачимося, — відрізала Яна, дивуючись, що Віка взагалі з нею розмовляє. — Щось у лісі здохло, напевне, Віка говорить з нею, як з рівнею! Неймовірно! Мабуть, відчуває, що внаслідок зустрічі з власником банку різко поліпшиться її фінансовий стан. Ну, то й супер! Хоч комусь буде добре.
Дмитро сам знайшов Вікторію. Він постукав до неї надвечір, коли Віка, вбираючись до столу, крутилася перед трюмо у самих трусиках, прискіпливо оглядаючи фігуру, шукаючи недоліків. Огляд таких не виявив, і Вікторія залишилася задоволеною. Неквапно, без жодної ніяковості, вона вдягла спершу бюстгальтер, а потім — джинси та шифонову блузу. Діма терпляче чекав.