Афера на віллі

— Обабіч, — автоматично пояснила Яна. — Тобто з двох боків одночасно. Ігор має рацію, Дімо. Ви нині трохи дивний. Може, втомилися вчора?

— Анітрохи. Я нічого не робив.

— Ви мені допомагали. З посудом, приготуванням їжі…

— А дівчата? — втрутився Ігор. — Вони вам допомагали, Яно?

— Ні.

— То вони мають приховані фізичні вади, що не дозволяють їм обслуговувати себе самотужки? — припустив Ігор.

— Що за нечема! — обурилася Вікторія.

Яна ледь втримувалася від сміху, дивлячись на розгублені обличчя сестер і Анни.

— Жодних вад.

— Навіть моральних?

— У питання моралі я не заглиблювалась. Що ж до дівчат… Вони тут відпочивають.

— А від чого, якщо не секрет?

Євген засміявся. Віта налилася фарбою, наче помідор, Ліда ж, навпаки, зблідла. Одна лиш Аня не міняла кольору, хоч і видно було, що ці зауваження їй також не подобаються.

— А ми, між іншим, вільні люди, — обурилась Віка, аби хоч щось сказати. — І прибиральницями сюди не наймалися.

— Так, звичайно, — слухняно кивнув Ігор і насмішкувато глянув на Яниних кузин. — Це все пояснює. Адже Яна працює тут за контрактом.

— Хто вам сказав цю дурню?.. — почав було Дмитро, але Геник жестом перервав його. Кузен зніяковів — вочевидь, йому стало соромно.

— Ваша правда. Я геть Яну завантажив. Вибач, мала. Хочеш, сьогодні Ліда та Віка тобі допоможуть.

Яна уявила той полігон, у який перетвориться кухня з допомогою сестер, і заперечливо похитала головою.

— Дякую, не треба. Сама впораюся.

Далі розмова потекла жвавіше.

Вікторія, радше за звичкою, ніж від щирого бажання, пускала бісики у бік гостя, та Ігор не реагував. Він поглядав то на Яну, то на Дмитра і замислено супив брови, водночас встигаючи відповідати на різноманітні каверзні питання. Утім, з гостем розмовляли здебільшого Геник та Джемал.

Ліда дулася.

Анна позіхала, делікатно прикриваючи рот долонькою.

А Дмитро та Антон, схиливши одне до одного голови, стиха обговорювали щось своє.

— Чим ви займаєтеся, Ігорю? — запитав Євген. Гість знизав плечима.

— Та нічим. Я тут на відпочинку. Живу неподалік, практично на лоні природи… Тут дуже гарно. І розводжу собак.

На підтвердження цього Вінсент дзвінко гавкнув і дзиґою закрутився на колінах Яни.

— Ви спустіть його на підлогу, Яночко, — порадив Ігор. — Він уже привчений ходити надвір. Щоби зайвого клопоту не було. Зазвичай пси до цього звикають десь у півроку, але ваш Вінні — вундеркінд, у всьому обдарований.

— І скільки ж йому?

— Чотири місяці.

— А давно ви тут живете? — озвався Джемал.

— Менше, ніж хотілося б. Близько року.

— А про печери тутешні чули? — знов долучився до розмови Геник.

— Чув, бачив, бував. І неодноразово. Краса неймовірна, справжній підземний палац, створений природою, фори дасть багатьом віллам. Якщо цікаво, можу організувати екскурсію. Екскурсія безкоштовна, неймовірно цікава, пізнавальна та екстремальна. Хто «за»?