Афера на віллі

— Ну, якщо ти сам все знаєш, дорогенький, то чого ти тут? Чи закортіло пригадати старі добрі часи?

— Я б не проти, — погляд Дмитра ліниво ковзнув по стрункій дівочій фігурці, — та мушу берегти сили. Шкода. У сексі ти справжня ого-го.

— Я в усьому ого-го. Але як ні, то ні. Йдемо вечеряти?

— Зачекай. Допоможи мені. Поговори з Яною ще раз. Тоді ж це подіяло. Натякни їй, що я від неї божеволію, збреши що-небудь переконливе, щось, аби змусити її послабити оборону. Решту я беру на себе. Ну?

— Повчи жінку борщ варити. Хочеш, я так проведу виховну бесіду, що моя недоторкана кузина нині ж під тебе ляже? І чекати не доведеться, і на мене сили лишаться.

Діма заперечливо похитав головою — ні.

— Деколи очікування насолоди краще, аніж сама насолода. Я потерплю.

— Що ж, це мудро, Дімчику.

Юнак ще раз окинув поглядом Вікторію, з голови до ніг і замислено хмикнув.

— Я передумав, Віко. У мене вистачить сил на вас обох.

— Тоді зачиняй двері, — сміючись, наказала та.

Після довгих роздумів Яна вирішила не вечеряти. Але залишатися у кімнаті їй також не хотілося. А чим ще зайнятися, Яна просто не уявляла. Уперше в житті вона зовсім не хотіла читати.

Хвилини повзли, як черепашки. Яна раз у раз визирала у вікно та прислухалася до шурхоту в коридорі, наївно сподіваючись, що Дмитро, стурбований її відсутністю за столом, зайде до неї… І очікування було винагороджено. Хоча на порозі своєї кімнати Яна побачила зовсім не Діму.

— Знову ти! — нечемно простогнала вона. Вікторія сонячно всміхнулася.

— Я теж рада тебе бачити. Є термінова розмова, сестро.

Яна глянула на кузину з підозрою, — щось зі мною всі розмовляють, — байдужим тоном мовила дівчина, — ще зовсім трошки і помічати почнуть. А твоя увага мене дивує, кузино — це якщо відверто. Знову хочеш мене життя повчити?

— Не завадило б, — Віка, що була, мов удома, і в королівських палацах, звісно, не стала соромитися — без запрошення пройшла вглиб Яниної спальні, пошукала очима, куди б сісти, і вибрала для цього диван. Закинула ногу на ногу і поцікавилася:

— Курити можна?

— Кури, — приречено кивнула Яна. — Я все одно провітрюю перед сном.

Віта клацнула запальничкою, затягнулася тонкою дамською цигаркою.

— Слухай, може, ти ще й зарядку зранку робиш?

— Деколи.

— І не лінь тобі бути такою правильною?

— А тобі не лінь щодня вмиватися? Чи малюватися? Кожному своє.

— Мабуть, — Вікторія пересмикнула точеними плечима. — Знаєш, я ніколи не бачила такої розумної і водночас непрактичної жінки, як ти. Тобі вже двадцять вісім…

— Я в курсі…

— Вибач, що нагадую, але це для твого ж добра. Так от, ти досить пожила на світі, аби навчитися під нього прогинатися.