Гра престолів

— Жінка втратила чоловіка, — мовив він обережно. — Може, матір не бажає втратити сина. Хлопчик ще дуже малий.

— Малий, ще й хворобливий. Отакий в нас тепер князь Соколиного Гнізда, побийте мене боги, — вилаявся король. — Це ж уперше князь Тайвин погодився узяти до себе вихованця! Ліза мала б пишатися честю, ба Ланістери — великий і шляхетний дім. Та ні, вона й чути не схотіла, а тоді втекла просто посеред ночі, не спитавшись дозволу. Серсея шаленіла з люті.

Він глибоко зітхнув.

— Знаєш, а хлопця ж назвали на честь мене: Роберт Арин, не аби як. Я заприсягся боронити його від усякого лиха. І як я маю це робити, коли рідна матір вкрала його в мене з-під носа?

— Якщо бажаєш, я можу взяти його на виховання, — запропонував Нед. — Ліза має погодитися. Вони з Кетлін у дівоцтві були дуже близькі. І сама хай теж приїжджає.

— Щедре запрошення, друже, — відповів король, — та запізнє. Князь Тайвин уже дав згоду. Якщо хлопчик опиниться деінде, то буде тяжка образа для нього.

— Мене більше непокоїть доля небожа, аніж ображені почуття Ланістерів, — відказав на це Нед.

— Це тому, що ти не спиш із жодним з них, — засміявся Роберт. Луна загомоніла між могилами, відбиваючись від склепіння стелі. Усмішка білозубо майнула у заростях рясної чорної бороди.

— Ех, Неде, — мовив він нарешті, — надто вже ти суворий, зроду і донині.

Король обійняв його рукою за плечі.

— Я гадав почекати з розмовою кілька днів, та бачу, що чекати безглуздо. Нумо ще пройдемося.

Вони вирушили назад дорогою між стовпів під поглядами сліпих кам’яних очей. Король не знімав руки з плеча Неда.

— Ти маєш дивуватися, чого я врешті-решт вибрався до Зимосічі через стільки років.

Нед мав свої підозри, та не висловлював їх.

— Напевне ж задля втіхи від мого товариства, — безтурботно відповів він, — а ще заради Стіни. Вам треба побачити її, ваша милість, пройтися верхом, побалакати з тими, хто там служить. Від колишньої Нічної Варти, на жаль, залишилася сама тінь. Бенджен каже…

— Невдовзі сам почую, що каже твій брат, — перебив король. — Якщо не помиляюся, Стіна стояла, де стоїть, вісім тисяч років, еге ж? Напевне почекає ще трохи. Маю більш нагальні турботи. Настали важкі часи, й мені потрібні біля себе вірні люди. Такі, як Джон Арин. Він був князем Соколиного Гнізда, Оборонцем Сходу, Правицею Короля. Нелегко замінити таку людину.

— Але ж його син… — почав Нед.

— Його син успадкує Соколине Гніздо з усіма статками, — відрізав Роберт. — І по тому.

Нед був здивований. Він зупинився, здригнувся і повернувся до короля, мимоволі прохопившись:

— Та ж Арини завжди були Оборонцями Сходу. Цей титул переходить разом із князівством.

— Можливо, як досягне віку, отримає його назад, — мовив Роберт. — Ще маю кілька років попереду, аби вирішити. Шестирічний хлопчик, Неде, не може очолювати військо.

— Але ж у часи миру це тільки почесний титул, не більше. Хай би хлопець його носив — якщо не з власної заслуги, то з шани до батька. Авжеж ти винен Джонові за його вірну службу хоча б таку дещицю.