Гра престолів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АСТ
- ISBN: 978-5-17-060391-6, 978-5-271-36259-0
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гра престолів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Але Роберт був не тільки другом, а й королем Неда, тож Нед мовив:
— Ваша милосте, Зимосіч до ваших послуг.
До того часу позлазила з коней решта почту, і по їхні огирі та кобили побігли замкові стайнярі. Королева Роберта, Серсея Ланістер, увійшла пішки разом з молодшими дітьми. Караван, яким вони приїхали — величезний, двоповерховий, з промасленого дубу та визолоченого металу, запряжений чотирма десятками важковозних коней — не проліз у замкову браму. Нед став на коліно у сніг, аби поцілувати персня королеви, а Роберт обійняв Кетлін мов рідну сестру, якої давно не бачив. Тоді обидві сторони вивели наперед дітей, роздивилися, роззнайомилися і схвалили побачене.
Щойно належні вітання скінчилися, король мовив до хазяїна дому:
— Веди мене до твоєї крипти, Едарде. Маю віддати шану.
Нед любив його за це: за пам’ять про неї після стількох років. І без зайвих слів наказав принести ліхтаря. Королева почала була заперечувати: вони їхали зі світанку, стомилися та змерзли, от би спочатку відпочити й попоїсти, мертві можуть зачекати… але Роберт зиркнув на неї, брат-близнюк Хайме Ланістер мовчки узяв сестру за руку, і королева замовкла.
Вони спустилися до крипти разом: Нед і король, якого він ледве упізнавав. Донизу вели звивисті й вузькі кам’яні сходи. Нед ішов першим, несучи ліхтаря.
— Я вже гадав, що ми ніколи не дістанемося твоєї Зимосічі, — жалівся король по дорозі. — За південними балачками про Семицарство якось забуваєш, що один твій край чи не більший за шість інших, разом узятих.
— Сподіваюся, ваша милість, подорож припала вам до смаку?
Роберт пирхнув.
— Болота, ліси та поля. Жодної пристойної корчми на північ від Перешийку. Ніколи не бачив такої велетенської пустки. Де поділися всі твої люди?
— Гадаю, поховалися і соромляться виходити, — пожартував Нед. Він відчував, як сходами підіймається холод — морозний подих із глибин землі. — На півночі рідко бачать королів.
Роберт гигикнув.
— Мабуть, усіх людей снігом занесло. Тут є сніг, Неде! — Король сперся на стіну рукою, щоб не впасти зі сходів.
— Пізньолітній сніг у нас — звична справа, — відповів Нед. — Сподіваюся, він вас не затримав. Він же зазвичай неглибокий і довго не лежить.
— Хай Інші з’їдять твій неглибокий сніг! — вилаявся Роберт. — Що ж тут робитиметься взимку? Страшно уявити.
— Зими в нас суворі, — визнав Нед. — Але Старки переживуть. Ми й не таке переживали.
— Тобі треба поїхати на південь, — мовив Роберт. — Скуштувати літа, поки воно не скінчилося. У Вирії буяють поля золотих троянд, які не охопиш оком. Садовина визріває така, що сама лускає у роті: дині, бросквини, вогнесливи… а такі ж солодкі, яких ти й не куштував. Та скуштуєш, я тобі трохи привіз. Навіть у Штормоламі, при вітрі з затоки, дні стоять такі спекотні, що й ворухнутися гидко. А якби ж ти побачив наші міста! Всюди квіти, на базарах купи всякого їдла, літні вина такі дешеві та добрі, що сп’янієш від самих пахощів. Усі навколо ходять багаті, гладкі й напідпитку. — Він засміявся і дзвінко ляснув по власному череві.
— А дівчата, Неде! — вигукнув Роберт, виблискуючи очима. — Слово честі, жінки у спеку втрачають усякий сором. Голісінькі плавають у річці просто попід замком. Вовни й хутра зараз ніхто при здоровому глузді не вдягне, то дівки розгулюють вулицями у самих сорочках. Але чи ти багата, чи бідна, чи у шовку, чи в бавовні… а як почнеш пітніти, сорочка липне тобі до тіла, і ти ходиш, наче голяка.
Король задоволено розреготався. Роберт Баратеон, на відміну від Едарда Старка, завжди вирізнявся велетенською хіттю до всякої земної насолоди. Та Нед мимоволі помітив, що земні насолоди не минулися королеві дурно. Поки вони дісталися підніжжя сходів і ступили у темряву крипти, Роберт важко дихав і червонів обличчям, як той ліхтар.
— Ваша милість, — поштиво вимовив Нед. Він повів ліхтарем по широкому півколу. Застрибали та поховалися тіні. Мінливе світло торкнулося каменів під ногами і вихопило з темряви довгий стрій гранітових стовпів, які по двоє збігали у темряву. Між стовпами на кам’яних престолах сиділи кам’яні ж покійники, спинами закриваючи склепи, де зберігалися їхні тлінні останки.