Гра престолів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АСТ
- ISBN: 978-5-17-060391-6, 978-5-271-36259-0
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гра престолів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Джон раптом зрозумів, що не може відвести від нього очей. «Ось як має виглядати король», подумав він про себе, коли той пройшов мимо.
Тоді він розгледів і другого брата, який шкутильгав при боці старшого: Тиріона Ланістера, наймолодшого з дітей князя Тайвина і набагато бридкішого за двох інших. Боги відняли в Тиріона все, чим вони обдарували Серсею та Хайме. То був карлик у половину братового зросту, який ледве встигав за старшим братом на коротеньких ніжках. Голову мав завелику для свого тіла, ще й з вдавленим всередину обличчям під важким навислим лобом. З-під чуба рідкого, світлого, майже білого волосся зиркали два різнокольорових ока: одне зелене, друге чорне. Від карлика Джон теж заледве відірвав очі.
Останніми з вельможних панів увійшли його дядько Бенджен Старк, воїн Нічної Варти, і вихованець батька, молодий Теон Грейджой. Бенджен подарував Джонові теплу посмішку, проходячи мимо, а Теон навіть не глянув у його бік, що Джона зовсім не здивувало. Усі повсідалися, підняли перші келихи, обмінялися вітаннями та подяками, і бенкет розпочався.
Джон як почав пити, так уже й не припиняв.
Щось потерлося йому об ногу під столом. Джон побачив, як на нього витріщаються червоні очі.
— Знову їсти хочеш? — запитав він.
Посередині столу ще залишалася половина курки, печеної з медом. Джон потягся до неї, аби відірвати ніжку, а тоді придумав краще: підчепив ножем усю курку і скинув її між ніг на підлогу. Привид вчепився у здобич з хижим мовчанням. Джоновим братам і сестрам не дозволили привести своїх вовків на бенкет, але у кінці палати купчилися незліченні зграї собак, і про його вовченя ніхто ані слова не сказав — от вам і знову байстрюцьке щастя.
Очі йому щипало. Джон відчайдушно тер їх, клянучи дим. Він ковтнув іще вина і став дивитися, як лютововк нищить курку.
Під столами блукали собаки, нишпорячи за служницями, що носили таці з їжею. Одна з них, чорна сучка-двірнячка, винюхала курку, зупинилася і пролізла під лаву, аби відкраяти щось і собі. Джон узявся спостерігати за плином свари. Сучка видала горлове гарчання і підсунулася ближче. Привид мовчки зиркнув угору і зупинив на собаці свої червоні палаючі очі. Сучка, утричі більша за Привида, розлютилася, гавкнула і клацнула зубами, погрожуючи. Привид не ворухнувся. Він стояв над здобиччю, вишкіривши ікла. Сучка напружилася, знову гавкнула, тоді передумала битися, повернулася і потрусила геть, останній раз гавкнувши, щоб зберегти гордість. Привид мовчки заходився коло страви.
Джон посміхнувся, потягнувся під столом і скуйовдив густе біле хутро. Лютововк зиркнув на нього, легесенько вкусив за руку і повернувся до їжі.
— То це один з лютововків, про яких я стільки чув? — запитав знайомий голос зовсім поруч.
Джон підняв догори щасливі очі, поки дядько Бен куйовдив його волосся так само, як Джон — Привидове хутро.
— Так, — мовив він. — Його кличуть Привидом.
Один зі зброєносців обірвав свою соковиту побрехеньку, аби поступитися місцем за столом князевому братові. Бенджен Старк обплутав лаву довгими ногами і забрав келиха з Джонової руки.
— Літнє вино, — відзначив він, скуштувавши. — Немає нічого солодшого в світі. Скільки ти вже перехилив, га, Джоне?
Джон посміхнувся. Бен Старк зареготав.
— Так я й гадав. Та нехай. Здається, я був іще молодший за тебе, коли вперше нализався по-справжньому, як чіп.
Він поцупив з найближчої тарелі кружальце смаженої цибулі у темній підливці й захрумтів ним.
Джонів дядько мав різкі риси обличчя, з себе був сухорлявий і міцний, наче кремінь, але у його сіро-блакитних очах завжди гуляла смішинка. Вдягався він у чорне, як і личило братчикові Нічної Варти. Сьогодні його одяг складали багатий чорний оксамитовий жупан, високі шкіряні чоботи, широкий пас зі срібною застібкою та важкий срібний ланцюг навколо шиї. Жуючи цибулину, Бенджен спостерігав за Привидом цікавим оком.
— Дуже тихий вовк, — відзначив він.
— Він не такий, як інші, — мовив Джон. — Ніколи навіть не писне, чого ж я і нарік його Привидом. А ще тому, що білий. Усі інші темні — сірі або чорні.
— За Стіною лютововків багато. Ми чуємо їх, коли ходимо у розвідки. — Бенджен Старк окинув Джона довгим поглядом. — Хіба зазвичай ти не їси за столом разом зі своїми братами?
— Зазвичай так, — глухо відповів Джон. — Але сьогодні пані Старк вирішили, що королівську сім’ю образить присутність байстрюка.