А листя падають...

Гуде бджолами поле, І те, що те - уже не те, Як біль під серцем коле. А Сонце так як і колись Весь вік блукатиме над нами, Та тільки жаль, не буде нас Разом із нашими піснями. 6.5.2001 р. ЖИТТЯ, ЯК МАРЕВО І чому так, як ти кудись спішиш? - То світлофори скрізь повибігають, І, мов хизуючись, на перехрестях доль, Ніби рентгеном душу розглядають. І, ніби хтось вам замінує шлях, І стільки вам іксів понавтикає, Що як би ти не гнався за життям - Воно ж від вас, як марево втікає. 23.6.1990 р. КРАСА КОЛЮЧА Поет без ризику - то не поет, Поет без кохання - також не поет, Поет без ризику - що птах без крила, Поет без кохання - що кінь без сідла. Краса - колюча. Люблю - колючих. Краса - пекуча. Люблю - пекучих. Краса - вбиває. Буть краще вбитим, Ніж вік прожити і не любити. Бо ніжне кохання, як вічний шторм: Не терпить насильства, принижень і норм, Бо ніжне кохання - багатство душі, Бо там, де є ніжність - там світлі вірші. Бо з ніжного серця - троянди цвітуть І дітки маленькі початок беруть, Бо ніжність в коханні - то скарб добрих дум, Бо там, де є ніжність - там радість і сум. 31.10 1982 р. ПОТЯГ ВІРНОСТІ О, ти завжди, немов зоря, Що жду роками з вічності, Якій завжди кричу'Ура!', Бо серце в мене з ніжності. Над полем Місяць задрімав, Аж зорі задивилися, Вже всі пройшли кого й не ждав, А ти куди поділася? Невже я, дійсно, помиливсь Коли тобі довірився? І потяг вірності промчавсь Разом з вагоном ніжності. Беріть розумну у дружини, Бо що з дурною говорить?- Ну поцілуєш раз... ну... тричі, А потім з нею що робить? 25.11.1982 р. НЕ ПОСПІШАЙ! Спіши чи неспіши, А час ти не догониш, Отож, який вже є - Старайсь, не змарнувать. Й щоб не жаліть, Як прийде час відбою, Старайся в міру пить - Любить і працювать. 28.10.2001 р. ЯКЩО СЕБЕ ТИ НЕ ЗГАНЬБИШ Як сам себе ти не зганьбиш - Ніхто зганьбити не зуміє, Навіть, якщо і ураган На вас із смітника повіє. Бо як товариш мій сказав, В якого всі в медалях груди: -Що той, хто часнику не їв - То і смердіти той не буде. 17.11.2001 р. ПРОСТИ, ІСУСЕ! Стали, кохана, ми сумні, Хоч Сонце ще й сміється з неба, І хочеться чомусь мені Вже погулять, але без тебе. Треба тверезо оцінить Свої поступки - крок за кроком, Бо відчуваю, що ось - ось Стоять прийдеться перед Богом. Прости мене, Ісусе мій, За всі гріхи мені старому, За те, що теж шукав повій, І не завжди спішив додому. 13.9.2001 р. БІЛІ КОНІ Знову осінь хазяйнує На обочинах доріг, Ніби пише мемуари На колінках білих ніг. Ось накинулась зненацька На калину, на дубок, Так як я, колись, на тебе, Щоб добратись до губок. -Пам'ятаю, як прохала Ти мене, щоб зачекав - Поки люди ляжуть спати... Й трохи Місяць задрімав. Що тоді, скажи ,ми знали Про любов і про життя, Що тоді про щастя знали І про наші почуття? Що тоді я знав про вірність І у чому її суть? А сьогодні білі коні Спать ночами не дають. 13.8.1967 р. ТИХО ПАДАЮТЬ ЗОРІ Тихо падають зорі прямо в вікна мої, Може більше не треба дорікати мені? А над Києвом Місяць. На Русанівці - ніч. І дівча розігріте, як натоплена піч. Тихо плаче гітара. А з-під верб голоси: -Ой, не треба, не треба... Не ходи, не проси. Ой, ви очі, омрієні очі, На вас гляну і серце болить... А тому й не люблю білі ночі, Щоб не бачить, хто в лісі кричить. Та, коли відриваю свій погляд - То, здається, що серце я рву, А гітара викрикує з гаю: Я до тебе прийду, я прийду. 3.12.1968 р. ВІТЕР І ВЕРБА Цілу ніч з вербою шепче вітер, Прилетівши з поля підгульнуть, Та заплутавсь у вербових вітах А хотів й берізку ще вщіпнуть. І хоч як пручалась та і гнулась Та свого він все-таки добивсь: Зразу за косичку її смикнув,