Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Якщо Росія коли-небудь кого-небудь любила, то це — Францію. Вона віддала всю свою слов’янську душу за Францію. Не запитавши дозволу, вона бігла за Францією, як дворняжка. Росія облизала кожного французького вчителя, що приїхав учити панських дітей, кожного французького кухаря. Вона любила Францію за нескінченну різницю, що була між ними, за те, чого в ній ніколи не було й не могло бути: за зніженість носових дифтонгів, виразність понять, немигдалеподібні очі, будуари, за «р», непідвладне рабській натурі.
У гонитві за Францією Росія вже нікого більше не зустріла, ні на кого не озирнулася, німці, голландці та шведи залишилися на узбіччі без належної уваги.
Коротка переджовтнева симпатія до англійців не змогла розгорнутися далі за вивчення другої мови пітерськими паненятами, а кліматичний рай Італії, помножений на музеї і простонародний тосканський характер, мав прикладне, художнє значення Півдня.
Росія не тільки розмовляла французькою мовою грамотніше, ніж російською. Вона думала французькою, жила по-французькому, пила по-французькому, складала вірші по-французькому, мріяла по-французькому. Як їбуться француженки? Кожний російський чоловік мав за щастя спати із француженкою.
Росія піднесла Францію до небаченого математичного ступеню, слово «француз» освітлювалося королівським сонцем, і французи були королями кохання, принцами дотепності, кардиналами легковажності. Усе, що в Росії самої не виходило, вона приписала до послужного списку французів. Вона склала їм біографії з оргій, сопілочок і пасторалей, вона умлівала від декольте з геометрично бездоганними кульками грудей без прищів і від гойдалок, що провістили вільні витівки.
Росія любила без розбору: якобінців і роялістів, французькі романи і французькі моди, напам’ять знала французьку історію. Вона любила Наполеона, який хотів її протаранити, і потайки мріяла віддатися йому, як послідуща блядюга, за Можаєм, на Бородінському полі, де завгодно, коли завгодно. Вона підпалила Москву, щоб йому, коханому жителеві півдня, було тепліше, але він не зрозумів цього жесту, схопив трикутну шапку й утік. Росія спіткнулася тільки раз, на Дантесі, але все одно — пробачила по-бабському. Вона любила маркіза де Кюстіна, який послав її на хуй, і Пікассо, котрий у своєму безмежному житті не знайшов часу заїхати до Москви, вона любила Париж як нескінченний Лувр і світову кав’ярню.
Якщо скласти, скільки разів російські роти вимовили слово «Париж», то час промовляння дорівнюватиме сотням російських життів. Росія їздила засмагати в Ніццу, лікуватися від сухот у Ментоні, дихати океанським повітрям у Біаріці, навчатися архітектурі в замку Луари. У неї була одна найближча подружка — Поліна Віардо. «Vive la France!» — дзвінко кричав молодий лакей Яша.
Саме Франція, а ніякий не Карл Маркс, заразила Росію соціалізмом, спантеличила Паризькою Комуною, а потім чомусь покинула на півдорозі до щасливого майбутнього. Росія поїхала емігрувати до Франції, як до себе додому, але ось тут уперше прорахувалася.
Навіть у радянському вигляді Росія летіла в той бік за інерцією. Перестали туди пускати, Росія сіла за переклади, пішла до приватних підпільних кравчинь із французькими викройками. Вона пронесла вірність французькій моді через усю радянську владу й переклала всіх французів; у кожному щось знайшла. Вона любила Едіт Піаф, Іва Монтана, чорні паризькі светри, гарсонів із ресторану, французьку компартію за те, що вона французька, устриці, цибулевий суп, клумби Люксембурзького саду, Мулен Руж, Версаль, екзистенціалізм, «кафе о ле», імпресіонізм, мадам де Сталь, Бриджит Бардо, шампанське, порцеляну, Селіна, Пруста, Мольєра, квартал Маре, деконструктивізм, Ейфелеву вежу, Мопассана й Рабле. Вона оббризкала всі свої пахви французькими парфумами.
Поверховому погляду завжди здавалося, що Росія наслідує Францію, доношуючи після неї сукні. Насправді Росія вигадала Францію, щоб не збожеволіти. Сила її любові до Франції дорівнювала безглуздості її життя. Росія стала губкою, щоб усмоктати в себе Францію цілком і повністю, від усього серця. Вона розуміла Флобера краще за французів, вона плакала від свого розуміння. Вона ображалася: любов не була взаємною; повставала проти своєї любові, мучилася, зарікалася розмовляти французькою мовою, гірко глузувала із себе, знущалася зі свого прононсу, не спала ночами, вона пригадала Франції її дріб’язковість, скнарість, але все одно любила безмежно, віддано, як ніколи.
Від цього нічого не залишилося, крім радіо «Ностальжі».