Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Хабарник, конокрад, росіянин створює ситуативну мораль — під себе.
Мене притягувала до себе Росія. Вона так сильно (сука!) тягла мене до себе, що знайомі дівчата казали мені:
— У тебе до Росії патологічне почуття.
Можливо, вони ревнували.
Або — або. Або будемо придатками, або державою. Нарощуємо м’язи, перед нами тремтять, і тоді віхтям давимо шкідників.
Завдяки своєму французькому дитинству я ніколи не був послідовним західником. Мене з дивним відчуттям збоченства хвилювали слов’янофіли. З їхньою самобутністю. Але вони нічого путнього про самобутність не сказали. Загрузли у Візантії.
Вестернізація — менш кривавий шлях, але вона вихолостить росіян. Цього ніхто не заперечує. Тільки одним такого не хочеться, інші — бояться. Треба свідомо йти на кастрацію російського елементу. Народ ласий до дешевої демагогії. Не треба вигадувати нічого особливого. Треба обманювати нахабними засобами.
Самодержавство — «наш» шлях — зберігає російськість, але важко буде в кого-небудь попросити наборг. Це спочатку. А потім ті самі дадуть. Знову відкриють посольства. Росія знову буде модною країною. Бо їм стане страшно. Адже за десять років росіяни проведуть колективізацію та індустріалізацію. Напишуть патріотичні пісні. Росіянам не треба давати занадто багато освіти. Достатньо церковно-парафіяльних шкіл. Не треба випускати за кордон. Наволоч повинна сидіти вдома. Тоді з’являться нові Бєлінські. Романтичне підпілля. Натуральна школа. Оживе інтелігенція. Все запрацює. Порожні крамниці — повні холодильники. Розпочнеться прекрасне життя.
Російські жінки ще вчора носили малинові панталони, а мужики ходили в чорних, до колін, трусах «динамо». При цьому народжувалися діти. При цьому росіяни створили водневу бомбу.
Деякі росіяни перехвалили Сахарова. Він був спершу патріотом і підірвав водневу бомбу. Але потім він усе це робив даремно.
Спочатку я не здогадувався про існування Сірого. Довго жив без нього. Сірого я вперше став відчувати через мову. Російська мова — царство Сірого.
Чуже тіло для росіянина не має поліцейської заборони. Російська людина — кострубата людина. Штовхається, пхається, може навіть укусити. Чуже тіло можна використати як аргумент. Його корисно зламати.
Щоб зрозуміти Росію, треба розслабитися. Зняти штани. Зодягти теплий халат. Лягти на диван. Заснути.
Я йшов по дорозі. Іноді мене охоплював розпач. Волошки. За великим рахунком, я сам — це ми. «Ми» і є російська душа. Я теж схильний до безчестя. Зустріч із Сірим. Нарешті ми з ним зустрілися. Я і Сірий.
Протигаз — і вперед. Росіяни не терплять доброго ставлення до себе. Від доброго ставлення вони розкладаються, як ковбаса на сонці. Все життя шкодять самі собі. Не піклуються про здоров’я, розвалюють сім’ї. Вони живуть у негожих умовах і приживаються. Важко собі уявити, чого тільки не витерплять росіяни. У них можна все відібрати. Вони невибагливі. їх можна примусити вмитися піском. Проте росіяни страшенно заздрісні. Якщо одних перед смертю катуватимуть, мучитимуть, а інших просто засудять до розстрілу, то перші кричатимуть з обуренням, що другим поталанило.
І їхня буде правда.
Толстой, описуючи солдатів, казав, що головний російський тип — покірна людина. Я думаю, що росіянин — це той, до кого не прилипає виховання. Він лише вдає, що вихований. Про виховання в Росії ніхто не дбає. Є тільки один тип росіян — невиховані люди. Селяни, робітники, інтелігенція, урядовці — всі невиховані. А елегантний росіянин — взагалі анекдот.
— Сашко! — сказав я переконливо. — Його ж немає.
— Як немає? — вражено спитав Сашко. — Хочете побитися об заклад? Він командує парадом.
— Нехай так. Але треба вистрибнути із себе, щоб добратися до нього.
— Звернімося до книжок. Не може бути, щоб усе написане про росіян було неправдою.
— Із книжок ми його не зцідимо, — засумнівався я. — За винятком кількох рядків Ссеніна.
— З Єсеніним не помилилися, — пильно подивився на мене Сашко.
— Наляжемо на кабаки? Шукати його серед бомжів, сторожів — життя не вистачить.
— Почнемо з кабаків, — погодився Сашко. — Все оплачується.