Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Країні з низькою якістю життя личить спрощення. Зате російська природа дуже вразлива. Потрібен поетичний рядок, щоб її втішити. У російських дівчат багато чого гарного. Світлого. Але є вада, з якою нічого не вдієш. У російських дівчат плебейські очі.
— Наречена — перехідний вимпел, — завважив Сірий. — Учора — твоя. Сьогодні — моя.
Розумна й вошива. Наречена із зубами. Такою вона мені дісталася. Вошива розумниця. Зі страшним дитячим личком.
Росіянин продасть душу за дотепний анекдот. Він — бродяча колекція анекдотів. Завжди настає такий момент, коли час розповідати анекдоти. Після четвертої перед п’ятою. Анекдоти діляться на підвиди. Є непристойні. Є паскудні. Про їжаків. Майже всі анекдоти — смішні.
— Росіянин живе всередині анекдоту, — казав Сірий. — Плазує по його внутрішній слизькій поверхні. Ти начитався всяких Бердяєвих, усяких маркізів, блядь, де Кюстінів і думаєш — банку відкриєш. Француз — відкрита банка, а росіянин — це коли вона спухла й усередині бродить від томатного соусу. Ти ось подай мені будь-який інший народ, що так соком гнилим заплив. А ти кажеш — іноземці.
Я замислився над його словами.
Росія — мати анекдотів. Ми створили державу-анекдот. Коли золочений пафос облазить, залишається самий анекдот. Що означає жити в анекдоті? Анекдот — російський жанр, невидані твори. Недрукованість російського анекдоту походить від його споконвічної непристойності, яка, своєю чергою, відображає споконвічну непристойність російського життя. У Росії все непристойно. Непристойне народження. Непристойна смерть. Непристойна влада. Непристойний народ.
Зробити щось непристойне — вища пристойність. Все інше в системі російського світу не береться до уваги і не враховується. Гоголь стоїть на анекдоті й не розвінчує його. Те ж саме у Платонова — анекдотичні переживання. Інші — пафосні — інтелігентські — письменники, можливо, й потрібні, але вони не свої. Свій — непристойний. Свій пердне. Свій насере. Свій, врешті-решт, уб’є. Але якщо він уб’є всередині анекдоту, то буде прощений. Чаадаєв обурювався, що анекдот Гоголя подобається, а його власні гіркі думки — ні. Гоголь — не божевільний, а він, Чаадаєв, ходить по місту навіжений.
Російський анекдот групується навколо знакових фігур за економією матеріалу, але про кого б, про що б він не був, він — про існування, що не відбулося, тобто про кожного з нас. Ось чому в Росії все неанекдотичне тьмяніє і стирається, а анекдот, навіть найдавніший і не дуже виразний, залишається жити. Російська історія складається з анекдотів більше, ніж із літописів. Щоб бути адекватною, Росії треба перетворитися на надзвичайну і повноважну еманацію анекдоту й відповідно діяти.
Російський сміх — заохочення правопорушення. Всі герої анекдоту діють не за правилами, але тому й смішно, тому вони й викликають подвійне почуття: відторгнення і визнання. Вони висміюються; тим самим відчужуються, але, по суті, на них лягає тінь нашого розуміння. Через анекдот відбувається одомашнювання російського світу.
Росіянин цінується за анекдотом. Правильно розповів — виходить, свій. Чужий не вміє розповідати анекдотів. Чужий обов’язково проколеться. Через анекдот проходить взаєморозуміння. Довіра. Близькість. Ділові партнери, закохані розповідають анекдоти. Анекдот розказано — вислухано — на людину не можна ображатися. Це гріх. Вона, ця людина, пройшла у свої. їй, дівчино, треба «дати». Кожна наша дія містить у собі зародок анекдоту. Як і бездіяльність. Провалитися за межі анекдоту означає випасти з російського світу.
Влада переслідувала анекдот як спробу розгерметизувати її міф. Анекдот розвінчує. Він — діло. Але він розвінчує і того, хто розповідає анекдот. Тому що анекдот примиряє з дійсністю. Анекдот підбадьорює. Він відкладає вирішення питання на невизначений час. Анекдот — це російська церква. Це конфесія.
Росіяни розповідають один одному анекдоти, щоб зробити розминку сміхом, насамперед покепкувати над собою, але є межа, за яку анекдот не виходить. Француз, американець, німець в анекдоті завжди гірший за росіянина. Зрозуміла річ: вони в анекдоті неанекдотичні. Вони шукають лінію поведінки. Росіянин — без лінії.
Анекдот — єдина форма російського самопізнання. Вид терапії. Більше того, спосіб виживання. З іншого боку, це різновид розпачу. Улюблені герої анекдоту — еліта непутящих людей. Безпутність не дратує, а стимулює. Не подумали, не передбачили — нарвалися на реальність. Зганьбилися, знеславилися. І сміх, і гріх. Ми колективно безтолкові. Соборно — без голови. Взялися за щось — не вийшло.