Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Зникнення Франції з російського поля зору відбулося на моїх очах. Париж не побляк — його не стало. На його місці — туристичні картонки. Любов не перейшла на інші країни. Америку до уваги тут не беремо. Росія розучилася любити. Тоді вона обернулася до себе й почала сама себе пестити, як бабуся, на місце дзеркала повісила Глазунова й Шилова, увімкнула на всю котушку Висоцького.
Дрочися, батьківщино. Це теж діло.
Сесіль трахалася всім тілом, вперто, бурхливо, люто, ніби чистила зуби, але було щось механічне в коливанні її французьких цицьок. Вона зізналася мені в ліжку, що Грегорі стомив її русофобством і зовсім не трахає. Сесіль знала російський срібний вік і належала до тих, хто постраждав від радянської влади. Її разом із подружкою Клер послали з Парижа стажуватися в Москву. Одна вибрала Чехова, друга — Андрія Бєлого. По суті, їм було однаково. Що Чехов, що Андрій Бєлий, але вони вибрали так, як вибрали. Клер прийшла у МХАТ, і її стали шалено любити як француженку, гардеробниці торкалися її рук, щоб зрозуміти, що таке французька шкіра. Клер швидко стала музою істеблішменту й поверталася в гуртожиток на чорних «волгах» з начальством і на білих — з багатою богемою.
Сесіль — переконавшись у напівзабороненості Бєлого — прибилася до дисидентів. Ті теж торкалися її рук, цікавилися шкірою, все пояснили, і дві француженки, живучи в одній кімнаті, наїжачилися взаємною недовірою, перейнялися прихованою ворожістю, поки одного разу не побилися до крові, кидаючись книжками, ревучи, дряпаючись і мерзенно кусаючись, чи то через історичне значення «Архіпелагу ГУЛАГу», чи то з приводу бульдозерної виставки. У кожному разі в Сесіль залишився пам’ятний шрам на лівій брові.
Сесіль стала привозити самвидав і «Русскую мисль», завела знайомство з підпільними фондами, подвійними французькими дипломатами. Її схопили в темному під’їзді на Цвітному бульварі, коли вона передавала гроші, загорнуті в газету. Не церемонячись, роздягли, посадили на гінекологічне крісло, потримали й вислали. Клер вийшла заміж за радянського режисера, але розчарувалася й поїхала до Парижа назовсім. Вислана Сесіль повернулася в перебудовну Москву разом із Грегорі.
— Моя ганьба перетворилася на пристрасть, — схвильовано облизуючись, зізналася вона. — Гінекологічне крісло стало найсильнішим еротичним переживанням мого життя.
Сотий раз, розчервонівшись, вона заходилася мені показувати, як її розкарячили.
— Засунь мені руку! Глибше!
— Є такий мужик, на ім’я Сірий, — сказав я після того, як вийняв руку.
— Грегорі шукає якогось Сірого, — кивнула вона. — Ми ганяємося за ним по всій країні.
Ковбойський присмак західного Підмосков’я. Я люблю старі довоєнні дачі. Дерев’яні запахи. Зарослі назавжди ділянки. Бузок. Стежки в саду. На дачі мені сняться чудові сни. Цього разу ми зустрілися вчотирьох.
— Я накрила стіл у саду, — сказала Сесіль, відчиняючи ворота.
— Я голодний, як вовк, — усміхнувся Сашко.
Сашко надзвичайно сподобався Грегорі.
— Чесний хлопець, молодець, — сказав він мені, коли, славно і весело пообідавши, ми пили чай з полуничним варенням. — Не те що його цинічне покоління.
— Ходімо до річки подивимося на захід сонця, — запропонувала Сесіль.
Ми вийшли на крутий берег Москва-ріки. Стовбури сосен просвічувалися наскрізь. Сашко від захвату пройшовся на руках метрів двісті.
— Грегорі, — тихо сказав я, — ти знаєш, у цій країні є чортовиння. Про це писав твій улюблений письменник.
— Це було політичне маскування.
— Не знаю. Це твій улюблений письменник.
— Я ненавиджу все це. Від соборності до чортовиння.
— На Міссісіпі також вірять у привидів.
— Америка — це не тільки Міссісіпі.
— А Росія — це тільки казка.
— Йес! — крикнув Сашко, спітнілий від ходіння на руках.
— Я пішов проти своїх принципів, — сказав Грегорі. — Заглибився тут у метафізику. Можливо, у цій країні є не тільки спостерігач, а й метафізичний діяч. Його звуть Сірий.
— Детальніше, починаючи з цього місця, — попросив Сашко.
Грегорі поправив окуляри.
— Це так, домисли питущого американця, — сказав він.
Грегорі хоча й не любив Росію, перейняв від неї звичку випивати. Це, мабуть, позначилося на потенції. А, можливо, вік. Мені стало трохи сумно від швидкоплинності життя.
— Давай шукати разом, — запропонував я.
— Якщо Сірий знайдеться, це буде вже не Росія. Тут нічого не можна знайти.
Сесіль умить роздяглася й із шумом кинулася в річку.