Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
— Демократи, які в кущах шукають Сірого, щоб ублагати його ввійти в наше становище.
— Я буду з вами відвертим до кінця, — сказав Павло Павлович. — Ми встановили, що у вас мало людських якостей. Ви збиваєте людей з пантелику й одержуєте від цього задоволення. Ви не церемонитеся. Але хоча б мене не беріть за горлянку. Ми платимо вам гроші.
— Ми ловитимемо Сірого по електричках, — запропонував я. — Він випливе на нас як ревізор.
— Думаєте, він маскується під народного типа? — запитав Сашко.
— Кожний із нас може замаскуватися під народного типа, — сказав Павло Павлович. — Я сам — народний тип.
— З іншого боку, візьміть Сашка. Він же не схожий на народного типа.
— Нове покоління, — сказав Павло Павлович. — Із ним ще не все ясно. У середньому класі я б не став шукати Сірого.
— А роль міщанства в російському житті? — здивувався Сашко. — Вся російська освічена громадськість ненавиділа міщанство. Може, саме воно і є гальмом суспільства?
— Відставити, — сказав Павло Павлович. — Ми з міщанством дали маху. Правда, хтось із літераторів любив міщан, забув, хто.
— Як же ви уявляєте собі Сірого? — запитав я. — Суперлісовиком із зажуреним поглядом, як у Врубеля?
— Хіба мало нечисті на нашій землі? — закричав Павло Павлович. — От тільки незрозуміло, з чого починати. Кого й куди потрібно перепоховати, перш ніж вирівняється площина моралі.
— Усіх не перепоховаєш, — зітхнув Сашко.
— Повернімося до американця, — запропонував генерал.
— Старий! — зрадів він мені на старомодному жаргоні. — Давай побачимося!
— Візьми Сесіль, — сказав я. — Підемо до грузинського ресторану. — Я знав, що Грегорі скупий. — Запрошую.
У ресторані нас, звичайно, захотіли підслухати, але я заборонив Сашкові навіть думати про це.
— Або довіряєте мені, або до побачення, — сказав я.
— Що ж усе-таки, по-твоєму, революція 1917 року? — задумливо спитав Грегорі. — Випадковість чи закономірність?
Він писав книжку про Росію вже десять років і ніяк не міг закінчити. То влада мінялася, то — концепція.
— Випадкова закономірність, — безпомилково припустив я.
— Як-як? — він кинувся записувати у блокнот.
Ми згадали жахи дисидентства. Розчулилися. Це було тисячу років тому, коли на свята давали пайки-замовлення із синьою куркою, баклажанною ікрою й зеленим горошком, і мені стало дивно, що я жив тисячу років тому. Грегорі був тоді схожий на молодого Байрона з півметровими віями. Я працював «одним молодим письменником» як цитатник для його впливової газети, й органи не могли вичислити, хто б це міг бути.
— Та вичислили! — сказав мені Павло Павлович під час наступної зустрічі. — Вичислили, але ж не садити вас було всіх!
— Виходить, підслуховували?
— Не все, — зізнався Павло Павлович. — Апаратура підвела в найцікавішому місці.
Грегорі любив російську поезію і грузинські ресторани, але був налаштований непримиренно. Він вважав, що Росія невиправна і її ослаблення бажане для всього людства. Будь-який провал Росії в Україні, у Прибалтиці, Чечні, Іраку, де завгодно, він сприймав з полегшенням.
— Мене нудить від твоєї Америки, — щиросердо сказав я. — Пластилінова країна.
— А мене нудить від твоєї Росії, — розсердилася француженка Сесіль.
— Від твоєї Франції мене теж нудить.
— А чого ж від Франції? — не зрозумів Грегорі.
— Мертві душі! — гмикнув я.
Щоправда, коли мені різали шини чи обкрадали дачу, то здавалося, що Грегорі має рацію, і що далі, то більше. Я розумів, що коли зі мною щось трапиться, я повірю йому цілком, бо індивідуальний досвід важливіший за суспільне щастя, принаймні для мене. Але, з іншого боку, Грегорі мене дратував. Він удавав, що в країні нічого не відбувається.
— Але ж уся ваша всрана совєтологія провалилася. Ніхто ніякого дідька не зрозумів. Навіть не змогли передбачити зміни.
— Зміни! — скривився Грегорі.
— Тільки не кажи, що було краще.
— Не знаю.
— Є чимало емігрантів, які під’юджують вас, тому що їх не покликали. Писати про цю політичну метушню — сама нудьга, — сказав я.
— Для заробітку корисно.
Становище було парадоксальним. Я приймав гру з колишніми катами за гроші, а Грегорі вів чесну гру, обстоюючи свої ідеали заради заробітку. Але із Сесіль у мене були особливі взаємини, і я вирішив зустрітися з нею окремо. Мені з жінками простіше.