Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Вбиральні відстояли свою самобутність, незважаючи на отих дядечків-прорубай-вікно-егоїстів, які не здатні до самопожертви заради безкорисливого патріотизму. Вбиральні врятувала тверда позиція неприйняття іноплемінних впливів. Нам є чим пишатися. Ми перебороли умовності. Ми вийшли у відкритий туалетний космос. Ми всі — космонавти громадського поштовху. Я повісив би перед входом до кожної громадської вбиральні андріївський прапор. Нехай майорить. А на стіні — ікони й портрет президента. Я бачив багато чудових убиралень, вони всі хоч так, а хоч так не діють, нишком розвінчують філософську суєту Заходу, але ніде більше не бачив такого візантійського дива, як у Вишньому Волочку. Там перегородка між жіночим і чоловічим відділеннями проходить не низом, а горою, від стелі. Голів не видно, а все решта — як на вітрині. Сидять жінки різного віку рядочком і, безголові, із великою пасіонарністю сцють-серуть у дірки. Труси, анатомія, пердіння і ток-шоу. Хто курить, хто газету читає, хто перемовляється про насущне, а той просто пасіонарно тужиться, забувши про все на світі. Еротичний театр, сиди скільки хочеш, але смороду, звичайно, багато. Ми звідти вийшли і вирішили далі не їхати. Навіщо? І так на батьківщині все вкрай пасіонарно.
Ілліч знав, що робити. Потрібна змова проти населення. У Росії треба все переробляти конспіративно. Тільки насильство здатне привести країну до тями. З населенням не цяцькатися. Якщо вбити половину (не шкода — народу багато), друга буде покірніша. Бо населення несвідоме. Нікчемність не в’яжеться з демократією. Росіян треба «шикувати».
Консерватори думають, що росіяни ні на кого не схожі, і тільки сильна держава здатна їх приборкати. Що жорстокіша держава, то краще. На мій погляд, консерватори знають таємницю російського життя. Росіян треба тримати в кулаку, у вічному страху, тиснути, не давати розпружитися. Тоді вони складаються в народ і сяк-так виживають. Консерватори завжди закликали підморозити Росію. Росіян треба шмагати. Особливо хлопців і дівчат. Приємно шмагати молоденькі дупки. У Росії треба влаштовувати публічні страти. Показувати їх по телевізору. Росіяни люблять час від часу подивитися на повішених. На трупи. Росіян це розбурхує.
У росіян немає життєвих принципів. Вони не вміють постояти за себе. Вони взагалі нічого не вміють. Вони нічого не мають. Їх можна обдурити. Росіянин — дуже підозріливий. Росіянин — понурий. Але він не знає свого щастя. Він будь-яку перемогу перетворить на поразку. Засере перемогу. Не скористається нею. Зате всяку поразку перетворить на катастрофу.
У росіянина щодня — апокаліпсис. Він до цього звик. Він вважає себе глибшим за інших, але філософія в Росії не прийнялася. Куди кликати непутящих людей? Якщо безпутність — духовність, то ми духовні. Нам, за великим рахунком, нічого не треба. Тільки відчепіться. Росіянин неосудний, непрогнозований. Ніколи не зрозуміло, що він зрозумів і що не зрозумів. Із простим росіянином треба говорити дуже спрощено. Це не хвороба, а історичний стан.
Росію можна обдурити, а коли вона про це здогадається, буде пізно. Уже під ковпаком. Росію треба тримати під ковпаком. Нехай мріє придушеною. Народ знає, чого він хоче, але це соціально не виходить. Він хоче нічого не робити й усе мати. Росіяни — справжнісінькі паразити.
Коли росіянин усе має і нічого не робить (росіянин — історичний поміщик), він і тоді незадоволений і стає самодуром. Самодур — російська межа людських бажань, те саме, що в армії — генералісимус.
Кожен росіянин-начальник — самодур. Тільки одні мляві самодури, а інші — з невгамовною фантазією. Невідомо, яку штуку викинуть наступної хвилини. Начальники схильні, здавалося б, до безглуздих дій, але в них завжди своя логіка — хамство. Начальник принципово не поважає того, хто слабший. За винятком кількох друзів юності, яких теж може скривдити, бо самодур любить принижувати всіх, хто біля нього. Російський начальник страх як любить тикати тим, хто звертається до нього на «ви». Він страх як любить свою безкарність.
Іноді самодур кається, щоб потім жити з іще більшим задоволенням. Самодурство настояне на національному садизмі.
Що найскладніше в Росії — це розібратися з мораллю. Всі інтелектуальні сили країни кинулися виправдовувати добро, але безрезультатно. У принципі, росіянин — прихильник моральності. Але тільки в принципі. Насправді росіянин — глибоко аморальна істота. Він вважає, що сам є добрим і що взагалі треба бути добрим. Мораль не має для росіянина серйозних підстав. Вона рухлива й пристосовується до обставин.