Темна вода

До всього цього домішувалася музика, яка линула з матюгальника, причепленого на спеціально для цього діла стовпі, вкопаному збоку від проходу, що вів із території бази на пляж. Тут, як зрозумів Мельник, дуже добре брало київські FM — станції. В даний момент горлало „Наше радіо”.

Пройшовшись очима по пляжу, Віталій спробував вирахувати серед чоловіків у плавках рятувальників. Ніхто з відпочиваючих не звертав надто пильної уваги на те, що робиться в воді і біля неї. Спеціального місця для рятувальників тут теж не було обладнано. Зате знайшлася відповідь іще на одне запитання — Мельник дізнався, про яку „Аврору” говорила йому продавщиця Люда.

Неподалік від огорожі, на самому початку пляжу біля кущів стовбичив корабель. Вірніше, це був звичайний річковий буксирний катер, видно, списаний на металобрухт. Але хтось із підприємливим розумом використав його інакше: пофарбував у темно-жовтий колір, обладнав на палубі щось на зразок відкритої тераси кафетерію, заставивши її столиками та стільчиками, рульову рубку переробив під бар і на довершення картини написав синьою фарбою на борту: „АВРОРА”.

Чому „Аврора”, Мельник зрозумів відразу.

Звичайно ж тому, що крейсер.

І не інакше.

На палубі за столиками не було вільного місця. А по сходинках туди-сюди сновигав народ, в основному — молоді хлопці та дівчата. Забігши туди з порожніми руками, назад пацани поверталися з пивом, їхні подруги — зі слабоалкогольними газованими напоями, яких Мельник на дух не переносив.

Попри загальний галас і коктейль звуків, змішаний із дитячих криків, реготу та вищання „екстремалів” біля гірки та музики з динаміка Віталій раптом вирізнив для себе якесь додаткове джерело гамору. Воно видавалося какофонією в цьому таки справді гармонійно замішаному одне на одному тарарамі. Повівши головою на цей шум, Мельник наткнувся очима на трьох кремезних хлопчаків років по сімнадцять-вісімнадцять, чимось невловимо схожих один на одного. Двоє були в плавках, один — у смугастих „сімейних” трусах. З приводу свого купального костюма він явно не комплексував, так само як не відчував дискомфорту від попечених плечей. Про що вони говорили, Мельник не зрозумів, та й не дослухався до розмови. Але поява в полі його зору цієї трійці насторожила. Причому навіть звичайна пересічна людина, не знайома зі специфікою живої щоденної роботи карного розшуку і взагалі — міліції, повинна була підсвідомо відчути небезпеку для себе і про всяк випадок триматися від них подалі.