Темна вода

Тому, лишивши гоп-компанію в спокої до завтра, Мельник прихопив коньяк і пішов до Обухівського. Не вийде розмови, так хоч випити буде з ким...

Побачивши пляшку, директор бази скривився.

— У Люди брав?

— А де ще?

— Їй нормального нічого не завозять.

— Чим поганий? „Борисфен”, наче нічого...

— А, ну його... Все одно... Тільки ми з тобою по любе не подружимося.

— Так я хіба дружитися прийшов? Просто розмова є. Мені тут ніби як працювати треба. Охороняти типу... А що, де, як, кого і від кого...

— Це ти в хазяїна свого запитай. До тебе в нас тут охоронців не було.

— Без потреби чи просто не вистачало бюджету?

Відповідати Обухівський не поспішав. Знайшов два гранчаки, витягнув з холодильника копчену ковбасу, з плетеного кошика в кутку взяв кілька огірків та помідорів.

— Звиняйте. До коньяків не звичні. Чим закусимо, тим і добре.

— Ну, коньяк узагалі не закусюють...

— Так ми ж не кацапи!

Залізний аргумент, нічого не скажеш.

— Тут будемо чи на повітрі?

— На повітрі комарі нами закусять.

— Тут звикнути треба! — багатозначно підніс пальця догори Обухівський. Причому промовив це з очевидної гордістю. Ех ви, мовляв, жевжики міські. Кинути вас на природу — дня не протягнете. І комарі вам, і мухи, і какати без унітаза...

— Значить, я ще не звик.

— Тоді сідай! — кивнув хазяїн на вільний стілець, сам примостився навпроти. Нарізав ковбаси, перекраяв навпіл кожен овоч. На правах старшого розлив коньяк по чарках.

— Ну що, погнали наші городських? — Мельник підніс свою чарку і заклично гойднув.

— Давай, давай, — Обухівський ледь торкнувся його чарки своєю, швиденько випив, хрумкнув огірком. Навздогін своїй порції Мельник послав шматочок ковбаси. Помовчали.

— Нічого так пішло, — порушив мовчанку Віталій.

— Угу. Як діти в школу — рівненько, гладенько і тихенько, — погодився директор бази. — Ти, знаєш, не шукай тут до мене підхідців. Мент?

— Хто?

— Папа римський. Не роби таких круглих очей, в тебе все на морді написано. Мент?

— Ну, скажімо, вже ні. Колись був, тепер — на вільних хлібах. Розшифрував ти мене, значить, начальнику...

— Це ти начальник, коли вже на то пішло. Давай по другій, — вони випили ще, тепер уже — не чокаючись і не закусюючи, Обухівський витер губи тильним боком долоні і повів далі: — Ти не аж так зашифрований, скажу я тобі. Кого в нас у охорону наймають? Колишніх ментів чи пацанів молодих після армії. На молодого ти явно не тягнеш, виходить — лягавий. А, з тобою просто все, — він потягнувся за сигаретами, закурив. — От аби мені хто пояснив, для чого мені тут ще двоє рятувальників і де таких беруть.

— В смислі?

— Ти ж слухати прийшов, та к слухай. Я тут начальником за царя Гороха. І якщо людина дурна, її підрозділ МЧС не врятує. Скажімо, поліз хтось п’яний серед ночі при місяці купатися. Причому не сам, а з дівкою своєю. Обидвоє голі — русалки, блядь. А течія когось із них раз — і потягла. Кричи, не кричи, завжди всі думають, що п’яні забавляються. Поки туди, поки сюди — вже все, гайки, потонула людина. Тепер ти мені скажи: оці, хто вночі купатися біжить, повинні розбудити рятувальників, аби ті на березі стояли і в разі чого рятували? — тепер він наливав сам, свою чарку перехилив, не припрошуючи, гризнув помідора, затягнувся цигаркою, — Це я до того, що цілком нормально справлявся з одним рятувальником. А тут приходить багатий дядя і відразу оформляє мені в штат ще двох. Результат — такий самий. Що один мій Саня на березі з ранку до вечора товчеться, що тепер всі троє по пляжу гуляють. Розумна людина сама не полізе річку перепливати, дитину від себе не відпустить ні на крок, а на придурків, я ж кажу, управи немає взагалі. Багатий дядя цього, думаєш, не розуміє?