Темна вода

Молодиця подивилася на Мельника байдужим поглядом і запитала:

— Ну?

— Що — „ну”?

— Ну — значить, слухаю вас, — вона вимовляла „л” м’яко, як це часто роблять по селах, до того ж трошки гугнявила. Підійшовши ближче, Шульга і з такої відстані не міг точно визначити, скільки їй повних років.

— Та я поки що подивитися зайшов.

— Телевізор дивитися треба, — відрубала продавщиця, але в погляді майнуло зацікавлення. Видно, так вона дивиться на всіх, хто заходить до неї вперше.

— У мене нема, — не знайшов іншої відповіді Мельник.

— Так і в мене тута нема! — розвела руками вона. — Дивитися нічого, отак.

Поки Віталій думав, що сказати, всередину зайшли двоє міцно засмаглих хлопців років по тридцять, у самих лише плавках і панамках. Трохи відсторонивши Мельника, вони розташувалися біля прилавку, наче в себе вдома.

— Людочко, ми знову прийшли, — повідомив один.

— Ага, це ми знову, — вставив інший. При цьому обидва синхронно реготнули. Могутня Люда перевела байдужий погляд із одного на другого.

— Ну?

— Так той... ще по чашечці б нам.

— Точно? — перепитала Люда.

— Заочно! — той, котрий стояв ближче, знову реготнув.

Молодиця не звернула уваги на його репліку, мовчки простягнула руку, прочинила дверцята холодильника, видобула з його надр почату пляшку горілки. Тим часом хлопці вже озброїлися порцеляновими чайними чашками з відбитими вушками, що притулилися с краю прилавка. Люда передала пляшку їм. Один швидко розлив, міряючи на око, а швидше за все — на „буль-буль”, вони миттю перехилили вміст чашок, видихнули. Тільки тепер Мельник помітив — один із приятелів тримав у руці невеличке яблуко. Хлопці по черзі гризнули, повернули пляшку Люді і вийшли, не озираючись і коротко подякувавши. Молодиця повернула пляшку назад і знову запитально глипнула на Віталія.