Сто пригод Барвінка та Ромашки

Цар Бамбук меткий, мов щука. Сам Бамбук — немов з бамбука; Руки, ноги, вуха й ніс. Плечі й ребра. Верх і низ. Круг чола, як навіжені. Пнуться пагони зелені. Пальці бігають руді По зеленій бороді. Жваві нишпорять очиці По бамбуковій світлиці. Де з бамбука стіл, і трон, І колекція корон. Аж до стелі — на портреті У зеленому береті. Той же вираз, той же цар. Бородатий, мов швейцар. З бороди рука Бамбука Простягається до лука. Цей бамбуковий свій лук Дуже любить цар Бамбук. На бамбуковій канапці, У червоні взута капці, В білі вдягнута штанці, З тихим смутком на лиці. Марить дівчинка слабенька. Вся немовби голубенька. Сукня й бантик голубі. Цар питає: — Що тобі? — Ой-ой-ой! Нудьга страшенна! — Випий кави, Цикломено! — Знову — кава, знову — їж! Хочу в Лондон чи в Париж! Хочу в оперу, до міста. Танцювати хочу твіста. Тулумбас мені набрид. Буду плакати навзрид! — Ну, яка ж ти, доню, злюка! Ну, давай стріляти з лука! — До вікна підвів малу. Вдалину пустив стрілу. Ха-ха-ха! У Гаву влучив! Цитьте! Лук мені наскучив! Аж затіпалось дівча. Ні з ким гратися в м’яча! Цар схилився: — Дай-но вушко. Скоро матимеш ти служку, Білу, з гарної сім’ї. Звуть Ромашкою її. — Де ж вона? — Вчимо поволі В Будяковій, доню, школі, Щоб навчилась догоджать. — Приведіть! Не хочу ждать! Підстрибнув Бамбук на троні І потер зелені скроні: — Ти нестерпний командир... — Свиснув цар — з’явився Тхір. Дав цукерку Цикломені, М’яв він ножиці у жмені. Ще тримав парфуми й крем. Бо служив перукарем. — Освіжити чи постригти? — Що нове розвідать встиг ти? — Вірно служим, ваша честь! Доповім — новини єсть! Всі плантації клекочуть. Ці повсталі... вас не хочуть. Засміявся гучно цар: — Збунтувався мій товар!