Чому дзвенять цикади

А Оленка зніяковіла. Це ж треба так прохопитися! Відповіла поквапно:

— Палила. Кинула вже.

— Круто! А мамка не сварить?

— Та ні, тільки зітхає.

— А мене мати за цигарки вбила б.

— Ну й дурню ти верзеш, Мишко! Яка ж мати хоче смерті своїй дитині? Ну, то ми пішли, пройдемося трохи, побалакаємо, а ти зачекаєш! Згода?

Мишко уважно роздивився проти сонця своє придбання. А потім тоном досвідченого лихваря спитав:

— А ти мені його назавжди подаруєш?

— Звісно, назавжди. Не загуби тільки. Він в нашій родині бозна скільки людей від смерті врятував.

Мишко запхав бурштин в кишеню коротеньких шортів, де вже перебували: шматок мотузки, грудка смоли, крейда, німецька монета вартістю в один пфеніг і засохлий жук-носоріг.

Нарешті сказав поблажливо:

— Згода. Ідіть вже, цілуйтесь. Чи я маленький? Не розумію, що у вас за розмови? — І радісно побіг до інших дітлахів вихвалятися своїми скарбами.

Сашко з Оленкою дійшли до набережної і сіли на вкритий травою берег. Весь шлях до річки вони подолали мовчки. Вони не сказати що посварилися. Але на їхні безхмарні стосунки вперше впала тінь.

Не так уявляв собі Сашко цей перший вільний день. Нарешті він зважився на пояснення:

— Ти зрозумій мою маму. Свого часу вона ледь не втратила дитину — мене…

Оленка перелякано глянула на Сашка:

— Тобто, як це: втратила?

— Я ще був малий, не старший за Мишка теперішнього. Та гуляв сам, без дорослих. Побігли ми з хлопцями навесні на річку, я й шубовснув в ополонку.

Оленка мимоволі зойкнула:

— О, Господи! Тож швиденько треба було додому бігти, в сухе перевдягнутися, розтертися.

— Так, але… Я не побіг, а крився в під’їзді свого будинку — чекав, коли одяг протряхне. А потім захворів на запалення легенів — ледь вижив, один рік школи пропустив.

— А мамки що, вдома не було?

— Та через мамку й боявся йти додому — дуже вона у нас охайна, порядок в квартирі любить.

Оленка замовкла. Відвернулася в інший бік.

Сашко провадив далі:

— От тепер Мишко сам нікуди й не виходить. Гуляє або зі мною, або з мамою. Тільки під час підготовки до іспитів мама мене не залучала, сама з ним гуляла. То тепер кілька разів поспіль буде моя черга.

Оленка спитала мимоволі глузливо:

— А скільки саме разів?

— Не знаю… Мама вираховує.

— Сашко! Я ж геть не проти твого брата. І гуляти з молодшими для мене — одне задоволення. Але чому твоя мама це задоволення нав’язує силоміць, як гіркі ліки?!

— Та ти не думай, вона ж як краще хоче!

— Думати я навіть сама собі не забороню. Але давай домовимося: до цієї теми більше не повертатися. Таке я можу тобі пообіцяти.

Підлітки мовчки дійшли до скверу, де залишився Мишко. Не схоже було, що він занадто нудьгував за обома. Навколо нього скупчилася різнокаліберна дітвора, перед якою він вихвалявся вмістом своїх кишень. Завдяки змістовній промоакції щодо спасіння від директорки бурштин зацікавив дітлахів більш за все.

Оленка із Сашком гукнули Мишка. Той згріб все своє добро разом і запхав у кишеню, схопив Оленку за руку, що була не більша за Мишкову, й задоволено скоромовкою промовив: