Вигнанець і чорна вдова

Чечель ще якийсь час постояв, дивлячись на березневий сніг і чомусь перейнявшись саме ним. Зрештою, знайшов пояснення, яке без того лежало на поверхні: повернення зими ранньою весною в цих краях не така вже й рідкість. Далі констатував — спати не хоче, їсти теж, а більше робити нема чого.

Жодних потрібних думок не спадало.

Аби не почуватися в’язнем із доброї волі, Платон одягнувся, причинив двері, спустився в хол і попросив у Нечипора калоші. Той швидко знайшов підходящі й пообіцяв притримати собаку, поки пан Чечель гулятиме. Але прогулянка не принесла ані задоволення, ані нових здогадів. До вологої погоди Платон зазвичай був байдужий, та саме зараз під мокрим снігом чувся незатишно. Неквапом обійшов маєток кілька разів, зробивши чотири кола в один бік, потім стільки ж у протилежний. Намагався визначити, хто з домочадців де і що може робити.

Нікола встиг дати план будинку й назвати розташування кімнат, які займали мешканці маєтку, схожого на лицарський замок.

Платон уже знав: праворуч від нього — кімнати старших дітей, причому Варвара мешкала в кутовій. Ліворуч — кабінет господаря, кімната Марії, а за рогом, у протилежному куті — барліг самого фон Шлессера. Усі вікна виходили на один бік. Тож, гуляючи, Платон мав змогу трошки розважитись, визначаючи, де чиє.

Найперше Чечель знайшов хазяйську спальню, куди запрошували вчора. Вікна там щільно запнули, та світло все одно вгадувалося. Коли Платон робив чергове коло, зачепив поглядом жіночий силует — Марія не залишила чоловіка-ювіляра самого після неприємного, зовсім не святкового обіду. Ну, так і мала б поводитися сумлінна любляча дружина.

Вікно в кімнаті Базиля яскраво світилося, хоч за ним не помічалося жодного руху. Напевне, баронет встиг напитися й зараз хропе, забувши загасити лампу, а ніхто зі слуг не наважується зробити це. Ніби навмисне, всупереч висновкам, у вікні з того боку виросла чоловіча постать. Чечель машинально відступив, переходячи в тінь, не маючи бажання потрапити у поле зору старшого хазяйського сина. Вчасно — Базиль завовтузився біля вікна, щось робив із ним, сіпав, нарешті розчахнув одну стулку. Тепер його можна було роздивитися краще. Зі своєї позиції Платон бачив розпатлану голову й важкий халат, у який баронет загорнувся. Спершись руками на підвіконня, Базиль наполовину висунувся, наче збирався вилізти чи, точніше, вивалитися звідти, пірнути з другого поверху вниз головою. Але того не сталося: баронет спершу спробував зловити розчепіреною правицею кілька сніжинок, потім — вистромився так далеко, як міг, і загорлав:

— Многая літа-а-а-а! Всі чули, сволото? Мно-га-я-а-а-а літа-а-а!

Йому не відповіли. П’яні крики не схарапудили вологого вечора, ніхто не квапився на гармидер. Платон зробив єдиний можливий висновок: до витівок Базиля тут звикли й не звертають на них уваги. Вочевидь, за хазяйським наказом.

— Во здравіє-е-е, во спасеніє-е-е! — повів далі баронет.

Вигуки розчинилися в засніжених сутінках. Хіба цього разу подав голос Карло — гавкіт чувся з-за рогу, там, де стояла собача буда. Базиль чомусь неабияк зрадів, почувши собаку. А далі вчинив по-ідіотському, проте в його стані — доволі очікувано:

— Гав-гав-гав! У-у-у-у!

Дог або здивувався, або вирішив не гратися — замовк. Базиль випростався, відступив від вікна, зник у кімнаті, аби за короткий час повернутися, тримаючи в одній руці пляшку, в другій — келих.

Що саме він пив, Чечель бачити не міг, та його не надто й цікавило, адже не мало жодного значення. Баронет, примостивши зад на підвіконні, налив, тримаючи келих у руці, і, судячи з усього, спорожнив пляшку. Стиснувши горлечко, відсалютував снігові, підніс келих до вуст, перехилив вміст у себе.

Наступна дія Чечеля теж не збентежила.

Базиль замахнувся, пожбурив келих за вікно. Не цілив нікуди, проте посудина пролетіла за якийсь метр від Платонової голови й з брязкотом розбилася об мокру землю. Втративши до зміни погоди всякий інтерес, баронет повернувся до снігу спиною, знову замахнувся — тепер жбурляв пляшку. Судячи зі звуку, кидав у двері й влучив.

— Де ви там, дармоїди? — прокричав Базиль, вочевидь до когось із челяді.

Чечель дочекався, поки постать старшого хазяйського сина, пасинка Марії, зникне з пройми вікна. Почув, як грюкнуло. Потім долинув крик, і слів тепер було не розібрати. Нарешті до вікна хтось підійшов, старанно зачинив зсередини, дбайливо закрив шторами.

Жодна жива душа не могла зашкодити Василеві фон Шлессеру в такий момент нашкрябати анонімного листа.

Платон згадав почерк.

Рівний. Лівою рукою — але орудували обережно, букви не стрибали, як від письма п’яного.

Але думка нагидити мачусі, молодшій за себе на п’ять років, у подібному стані стукнути могла. Лишалося проспатися, згадати, переконати себе у власній правоті. Обміркувати намір та наслідки більш-менш тверезо.

І втілити задум.

Покинувши пункт спостереження, Чечель посунув далі. Покої Варвари розташувалися за рогом, далі від спальні старшого брата. Коли кілька разів перед тим обходив будинок, Платон знайшов її вікно, бачив — воно теж світилося, але зараз у світлі бовваніла жіноча постать.

Варвара теж прочинила стулку, пускаючи до себе свіже вологе повітря.

На відміну від Базиля, не чудила. Стояла, дивилася на сніжинки, курила. І, на відміну від брата, помітила Чечеля.

— Нудьгуєте?

Говорила голосно, аби знизу почули. Платон не бачив смислу в тому, аби швидко забратися геть. Це виглядало б утечею, а він менш за все хотів, аби його тут сприйняли не надто впевненою в собі людиною. Засунув руки в кишені пальта, ступив ближче, підняв голову.

— З вами не занудишся, мосьпані.

— Брешете, — відрубала Варвара. — Тут нудно. Якась смертельна нудьга.

— Не кидайтесь словами.

— А ви боїтеся слів? Забобони?

— Мав справу зі смертями.

— А, ви ж поліцейський. Якого наш Нікі привів своєму хазяїнові в рабство.

— Я проковтну це, мосьпані. Хочете неприємну правду? Вам не сподобається.

— Правда ніколи нікому не до вподоби. Кажіть, валяйте.

— Якщо хотіли мене образити, принизити чи бодай зачепити — у вас вийшло погано. Навіть так: не вийшло зовсім. Ви не вмієте, хоча б через те, що нудитеся. Самі щойно сказали. Вам варто б навчитися лихослів’я на Подолі в базарний день.