Вигнанець і чорна вдова
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-942-955-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Вигнанець і чорна вдова». Краткое содержание книги:
Ні, кави таки треба!
Платон підійшов до каміна, знайшов і натиснув кнопку для виклику слуги. Нечипір ніби чатував під дверима — постав у залі менш ніж за хвилину. Чечель запитав про каву, слуга заметушився й поквапився виконувати забаганку. Платон же повернувся назад до вікна — там чомусь краще думалося.
Базиль чи Варвара...
Він далі припускав, що вони могли змовитися й провернути це спільно. Чия рука писала — у такому разі не має значення. Але навіть якби листа підготував хтось один, другий від того дістав би велике задоволення. Лишилося зрозуміти, що, крім наміру зробити капость Марії, могло рухати автором.
Тихим привидом зринула покоївка в накрохмаленому білому фартуху. Внесла срібну тацю з кавником із блакитної порцеляни та акуратною чашечкою на блюдечку. Вправно поставила все на стіл, зробила кніксен і швиденько забралася. Платон влив кави, задоволено понюхав, ковтнув, блаженно примружився.
Так ось чого бракувало.
Він перемістився з чашкою до вікна. Віз уже зник за лісовою стіною. Березень рюмсав, легенькі бризки лишали на склі тонкі сліди. Довкілля поринало в сутінковий туман.
Варвару після нетривалих роздумів Платон усе ж таки поставив на другу позицію свого уявного списку. Її ненависть до Марії позбавлена рації, як і ненависть її старшого брата. Спроба вибити опору з-під ніг татусевої дружини принесе їй хіба моральну вигоду. Натомість Базиль зацікавлений матеріально. Спрацює теорія про претензії на царський престол — Марія для нього єдина перешкода. Якщо вдасться переконати фон Шлессера в тому, що дружина загрожує його життю, він цілком може розлучитися, навіть відкупитися невеличким пансіоном, поки молода жінка не знайде собі черговий «гаманець». Принаймні, перебіг Базилевих думок може бути таким.
Чечель повернувся до столу, налив ще кави, яка починала вистигати.
Хотів пригубити — та раптом затримав у руці, стиснув чашку. До голови зайшла думка, яка виводила Марію зі списку підозрюваних. Платон згадав про конверт.
Не про лист.
Конверт прийшов з поштою. На ньому всі відповідні штемпелі. Вкинути його в скриньку могла тільки особа, котра живе в Києві — або буває там. Баронеса, судячи з усього, переважно нудиться тут, у маєтку, клопочеться біля не дуже здорового чоловіка.
— Та отож, — сказав Платон, гойднувши чашку й подивившись на чорну рідину.
Трохи подумавши, переставив Марію в кінець, помінявши місцями з Ніколою.
Вона справді має інтерес у тому, аби барон довіряв їй найбільше, а іншим — найменше. Так, теоретично Марія могла вибратися в Київ — і напевне вибиралася. Варто поцікавитися цим, і, якщо протягом трьох попередніх днів вона була в місті хоча б раз, підозра з неї не знімається. Проте негативна відповідь змусить узагалі викреслити її з переліку.
Здається, все.
Поки що.
Платон ковтком допив теплий напій, остаточно стишуючи шум у голові після коньяку.
З почуттям виконаного обов’язку подався до своєї кімнати.
Розділ 9
Чорна вдова
ава допомогла думати, та не зашкодила задрімати після ситного смачного обіду на самоті.
Прокинувся Платон від легенького, дрібного, мов розсипаний горох, стукотіння. Дозволив собі лягти в одязі, спромігся скинути хіба піджак та спустити помочі. За вікном сіре вже стало чорним, помешкання огорнула темрява. Скочивши на рівні, Чечель знайшов і повернув вимикач, швиденько навів лад в одязі й так, як був, без піджака, прочинив двері.
Чекав появи Садовського.
Побачив Марію.
Платон розгубився, гостя помітила це. Завмерла в дверях, не спішила заходити, невинно й дуже скромно кліпнула великими очима, цвірінькнула:
— Дозволите? Не заважатиму?
— Прошу-прошу!
Чечель метушливо ступив набік, пропускаючи Марію, причинив за нею двері, навіть натиснув, аби щільніше. Відтак зрозумів: дає слабину, жінка помітила це, навмисне підігрує, вдаючи порцелянову ляльку. Сищик, якого так легко збентежити, навряд чи зможе виконати свою роботу. Тож зосередився, опанував себе, мовив рівно, впевнено:
— Даруйте, Маріє Данилівно. Як ви можете заважати гостю в своєму домі? Радше заважаю я.
— Заважаєте, — кивнула баронеса, ступила до вікна, неквапом зсунула портьєри, повернулася, схрестила руки на грудях. — Проте навряд більше за мене. Нині мали чудову нагоду зрозуміти, які я маю права в своєму домі.
Поки говорила, Чечель зміг роздивитися її краще. На Марії знову був просторий хітон, та вже іншого крою і кольору. Перевзулася в м’які домашні пантофлі, волосся прикривав тюрбан у тон одягу. Очі не блищали, смутку в них теж не читалося. Той випадок, коли не виражали нічого, жодних емоцій.
— Вас не люблять діти фон Шлессера, — погодився Платон. — І, вибачте, їх можна зрозуміти. Але ж чоловік ставиться до вас дуже добре і навіть, даруйте, кохає.
— Припиніть. — Марія наморщила носика. — Не варто через слово вибачатися. Надмірна чемність не личить особі, котру проти її волі занурили в оцей родинний гадючник та змусили перетрушувати чужу брудну білизну. Це я... тобто ми повинні перепрошувати вас.
— Фон Шлессер мало схожий на того, хто вибачається.
— Тут маєте рацію, — кивнула Марія. — Поводитися інакше люди його статусу й способу життя не можуть, навіть якби дуже хотіли. Звідки ви знаєте, що чоловік кохає мене? Барон сказав вам? Не вірю. Він за два роки жодного разу не освідчився в коханні мені. Не відповідайте, — вловила його намір. — Напевне говорили з ним. Відчуваєте його ставлення. Я так само. Вдячна йому за підтримку, навіть порятунок... до певної міри. Хоча цим шлюбом мою репутацію в Києві та й по всій губернії навряд чи можна врятувати. — Марія знову перехопила Платонів погляд, випередила: — Будьте чесним, Платоне Яковичу. Не кажіть, що не знаєте, як мене називають позаочі й навіть в очі.
— Василь Альфредович... Тобто Базиль... Чи ваш пасинок, хоч воно звучить трохи дивно. — Чечель знову на коротку мить втратив опору, та знову зміцнився. — Словом, старший син барона назвав вас убивцею.
— Продовжуйте.
Марія присіла в крісло, елегантно поклала ногу на ногу, від чого нижній край одежини смикнувся вгору, відкривши литку. Платон лишився стояти. Розміститися в кріслі навпроти означало додати до обстановки більше інтиму. Обоє й так занадто собі дозволили, зачинившись надвечір у кімнаті молодшого сина господаря дому. Чечель розумів: Марія намагається випередити, передбачити його наступні дії, тож напевне завітала, щоб якось убезпечити себе. Хоча все складалося проти неї, варто комусь донести Базилеві, де і з ким перебуває ненависна йому мачуха.
— Ви не курите? — спитала вона раптом.
— Бавився в юності.
— Ви молодший за мене. Коли говорите про юність, почуваюся старою. І все! — Марія вкотре вгадала його порив. — Без компліментів. Не треба розводитися, якою молодою й прекрасною я виглядаю. Питання, між іншим, було дуже простим. Курите?
— Уже ні. Це не випадково, до речі. Коли біжиш, прокурені легені заважають належному диханню. Швидко втомлюєшся.
— Еге ж, важче наздогнати злочинця. — Уперше від початку розмови Марія посміхнулася. — У модних журналах пишуть про відмову від шкідливих звичок. Я не можу собі цього дозволити, але при чоловікові не курю. Погано впливає на його серце.
— Варвара хіба не знає того? Курить при батькові.
— Їй усе одно. Я, між іншим, заради Апьфреда, його здоров’я, перестала курити на якийсь час.