Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Підтвердження того, що, незважаючи на інтеграційні процеси, населення різних груп досить довго зберігало вихідні генетичні риси (щодо поховального обряду, матеріальної культури тощо), є різноманітність антропологічних варіантів серед носіїв ямної культури України. Показово, що окремі морфологічні комплекси досить часто збігаються з відповідними територіями. При цьому треба брати до уваги той факт, що майже всі перелічені вище територіальні групи представлені антропологічним матеріалом із поховань пізньоямної доби, тобто за цей час населення пройшло тривалий шлях розвитку (деякі групи значно метисовані).
Відмінності між територіальними групами вже більше простежуються по лінії північ — південь, за незначними винятками, тоді як у ранньому енеоліті — по лінії схід — захід. Так, доліхомезокефальне населення з масивною будовою тіла, надто широким і високим обличчям (протоєвропейський антропологічний тип) займало територію лісостепового Правобережжя України (Баштечки), басейн Сіверського Дінця та Середнього Дону, а те саме населення, але не з таким широким і високим обличчям (“пом’якшений” протоєвропейський антропологічний тип) — межиріччя Бугу та Інгульця, лівого і правого берегів Нижнього Дніпра (каховська і вищетарасівська групи).
Порівняно вузьколице, довгоголове населення, комплекс морфологічних ознак якого тяжіє до південних (середземноморських) форм європеоїдної раси, мешкало у Північно-Західному Причорномор’ї, степовому Криму, на самому півдні Херсонської області (Примор’я), у басейні р. Молочної, степовому лівобережжі Придніпров’я (Запорізька група). До них відносяться і кемі-обинці.
Населення Самарсько-Орельського межиріччя та верхів’їв Інгульця (Криворіжжя).— більш короткоголове (мезодоліхокранне), з широким і середньовисоким обличчям — за комплексом ознак дещо відрізняється від інших груп ямного населення протоєвропейського типу.
Для більш східних територій розповсюдження ямної культури (Нижнього Поволжя, Північно-Західного Прикаспію) характерний в основному брахікранний, з надто широким і низьким обличчям антропологічний тип, який в Україні компактно не представлений.
Таке розмаїття антропологічних варіантів на всій території поширення ямної культури відображає складний процес формування її населення, в якому брали участь різні нео- та енеолітичні племена, насамперед нащадки дніпро-донецьких. Особливо це стосується групи з північно-західного Правобережжя (могильник у с. Баштечки), меншою мірою — з басейну Сіверського Дінця (зважаючи на малу кількість матеріалу). Для них характерна та ж сама масивність у будові тіла і черепа, що і у неолітичних племен, за винятком незначного зменшення ширини обличчя, можливо, за рахунок епохальних змін або внаслідок домішок більш вузьколицього компонента (згадаймо пізньотрипільське населення або носіїв культури кулястих амфор, що мешкали на цій території в попередні часи і мали значно меншу ширину обличчя). Простежується і значний вклад середньостогівських племен у формування фізичного типу ямного населення межиріччя Бугу та Інгульця, вищетарасівської та каховської груп (“пом’якшений” протоєвропейський тип), Криворіжжя і Самарсько-Орільського межиріччя. Треба зазначити, що і Криворізька і самарсько-орільська групи дуже змішані, в миколаївській (межиріччя Бугу та Ігульця) відчувається домішок якихось більш вузьколицих груп.
Як бачимо, більшість масивних протоєвропейських груп ямного населення України має місцеві корені. Суттєвих слідів участі в процесі формування східних племен поки що не встановлено.
Походження вузьколицього довгоголового населення на самому півдні причорноморської смуги викликає найбільше суперечностей. Воно навіть пов’язується з походженням взагалі всіх степових культур із Середньої та Північної Європи, оскільки на думку одного з авторів цієї гіпотези А. В. Шевченка усі вузьколиці доліхокрани півдня Східної Європи з морфологічного погляду є досить близькі варіанти одного і того ж краніологічного типу, який притаманний населенню Середньої Європи неолітичної доби. Інакше кажучи, важливість питання не в з’ясуванні витоків усіх ямників, а лише у визначенні носіїв відповідного комплексу ознак (довгоголовість у поєднанні з вузьким обличчям).