Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
– Глянь, клює! – сказав у нього за спиною голос Шурки Кукси.
Вася Равлик здригнувся. Схопив за вудочку, риба блиснула над водою й пішла на дно. Шурка реготав.
– Слабак, – сказав, сідаючи біля нього. – Треба було підсікти.
– Іди ти! – сказав Вася Равлик.
Але Шурка Кукса й не подумав кудись іти. Він штовхнув Васю ліктем у бік.
– Я вчора ту малу славно врізав. Ух, гаряча! Як в’юнок під тобою. А кричить як!
– Чого це кричить? – здивувався Вася Равлик.
– Ну, це коли їм те, то кричать, – поблажливо пояснив Шурка. – Чим гарячіша, тим більше кричить. А ця малявка скажена. Як вогонь пекла! Ух же я врізав!
Поплавок знову пішов на дно, Вася Равлик підсмикнув, але з тим-таки успіхом. Шурка Кукса реготав.
– Да, не вмієш ти!
– Іди к чорту! – визвірився Вася Равлик. – Чого ловить мішаєш?
– Ну, ти не дуже, – підхопився Шурка. – Я до тебе, як до друга.
– Тоже, друг мені знайшовся, – скипів Равлик – Пошов отоодова! А то знову вріжу!
– Ну ти не той! – відступив Шурка Кукса. – Бо і я можу врізать. Поговорить прийшов до тебе, цікаві вєщі розказать, а ти як з цепу зірвався... А що, чортиця від тебе вже пішла?
– Пшов вон! – рявкнув Вася Равлик і кинувся на Шурку Куксу, той стрімголов ударив у кущі бузку, прорвався через них і побіг.
Вася Равлик за ним не погнався. Важко дихав, і йому аж недобре стало: чого це вони всі звуть ту Райку чортицею? Шурка Кукса зупинився на віддалі.
– Ти мене, Равлику, не задирай! – крикнув погрозливо. – Думаєш я забув, як ти мені вчора врізав?
Він раптом скривився, наставив пальцями ріжки і заспівав, як співав ще пацаном, коли дрочив Васю:
– Равлик, равлик, вистав рожки, я дам сиру на пирожки!
Вася Равлик не витримав. Рвонувся через бузкові кущі, але Шурка Кукса вже мчав через верболози, прориваючи їх, наче танк. Вася Равлик відстав. Сплюнув і повернувся до вудочки, а поплавка в тієї й не було. Тоді Вася обережненько підсік і раптом відчув, що на гачку щось немале. Вудилище вигнулось, і Вася Равлик кинув його у воду – риба потягла вудку на середину річки. Тоді ніби ожив на човні поблизу рибалка. Витяг чимскоріше з річки кітвину, тобто прив’язаного до шворки каменя, сів на весла й чимдуж погнав до вудочки. Вася Равлик скинув тим часом штани й сорочку і вже плив, викидаючи маслакуватими руками.
– Я його з човна візьму! – закричав рибалка, був ним Віталій Корж. – Не лякай, Вась!
Вася став на підводного каменя, з води стриміла тільки його голова.
– Підсака у тебе є? – схвильовано спитав.
– У мене всьо є, Вась, – самовпевнено сказав рибалка. – Я таких коропців не один десяток піймав.
Він покинув весла і схопився за вудилище, що пливло по воді.
– Не дуже рви, – крикнула Васина голова – Помаленьку підводь, Віта!
– Ти мене, Вась, не вчи, – сказав рибалка Корж. – Я його зара вмиг залапочу!
Вудилище аж зігнулося до води, Корж пихтів; голова Басі Равлика схвильовано моргала, а рот аж розтулився від захоплення.
– Так його не візьмеш, – сказав Равлик. – Попусти!
Корж кинув вудилище на воду.
– Хай трохи втомиться, – сказав він.
Вудилище помчало по воді, а Корж рвонув за ним човном. Тоді знову схопив вудочку, але вона легко подалася – з води вистрибнув порожній гачок.
– Да, – сказала Васина голова. – Зірвався, зараза!
– Кіло на п’ять було, – сказав Корж, під’їжджаючи до Васі. – Я вчора точно такого взяв.