Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Хто йде? — полохливо скрикнув він і зразу оступився назад. То був Пантелеймон Вахлаков. Він змок, змерз і взагалі не був пристосований до військового й самостійного життя. Вигляд у нього був жалюгідний і мало войовничий. Він страшно зрадів, пізнавши товаришів. — О! Хлопці! Ну, слава богу! А ми думали, ви теж утекли! Чоловік тридцять втекло… Ну його к чорту! — мало не заплакав він. — Може б, справді додому піти? Ви як думаєте, хлопці?
Зілов і Потапчук пройшли повз нього. Тоді миттю підскочили ззаду, затулили рота й скрутили руки назад. Сердешний Пантелеймон тільки гикнув і негайно ж зомлів від несподіванки й переляку. Хлопці поклали його на ґанку і рушили всередину.
Казарма була яскраво освітлена. Сотня чистеньких японських карабінок стояла в козлах під стіною одна в одну. Ціла гора бляшанок з патронами висилася поруч. Двоє вартових крокували вздовж — туди й сюди. То були старший Кремпковський і Хавчак. Решта згрудилася посередині. Вони зсунули старі матраци — мішки, які ми кололи замість німецьких животів, — і лежали на них, нероздягнуті, в шинелях і з патронниками на поясах.
Рота гімназистів була в стані тривоги й бойової готовності. Тісним гуртком збилися півста новоспечених солдатів. За вікнами казарми була ніч, невідомість і недалека гарматна стрілянина. Гімназисти курили і пошепки стривожено перешіптувалися.
Зілов смикнув гвинтівку з-за плеча і скинув її на руку.
— Гей! — гукнув він і не впізнав сам свого враз загрубілого й захриплого голосу. — Ні кроку з місця! Хто зробить крок до гвинтівок — стрілятиму!
Як один, всі скочили і сполошено притулилися один до одного. Хавчак зойкнув, кинув рушницю і впав.
Але тут всі впізнали Зілова, і цілий вибух найдобірнішої лайки полинув на його голову:
— Ідіот!.. Що за жарти!.. Сволоч!.. Як ти смієш? В морду йому!
— Їй-богу! — загорлав Зілов знову, остаточно чужим і невпізнанним голосом. — Я серйозно! Ні кроку до рушниць!
Але тепер уже всі й самі зрозуміли, що щось не так. З коридора раптом один за одним вбігли чоловік двадцять озброєних і, вистроївшись півколом, теж скинули гвинтівки на руку.
Спантеличено й злякано гімназисти відступили і збилися ще тісніш. Гвинтівки стояли в козлах. При боці в них були тесаки. На грудях кожний мав якусь розетку. Розетки були жовто-блакитні, біло-малинові, навіть триколірні і червоні. Вони були за Центральну раду, за Річ Посполиту[295], за конституційну монархію чи за республіку взагалі і об'єдналися для оборони Тимчасового уряду. Два десятки гвинтівок дивилися на них — вони відступали назад і полотніли. Втім, страшні були й не гвинтівки. Страшніше було інше. Проти них, попереду тих, стояв Ваня Зілов — однокашник, колега, свій…
Зілов стояв білий і закусивши нижню губу. З-під козирка він похмуро оглядав усіх. За ним стояв Потапчук, теж з гвинтівкою на руку, весь червоний, і одвертав очі набік. Він ніяковів. Он же Теменко, Кашин, Туровський… Кілька годин тому Туровський підказував же йому, Потапчуку, що таке тангенс, котангенс і як вичислити обсяг і поверхню сферичних тіл…
Сербина, Макара і Кульчицького Броніслава в гурті гімназистів не було.
— Руки вгору! — прохрипів Зілов. Гімназисти підняли руки вгору і опустили голови.
Але в цей час всі здригнулись і двадцять затворів клацнули поспішно як один. Там, за перегородкою, що відділяла унтер-офіцерський закут, раптом розітнувся брязкіт розбитого скла. То штабс-капітан Дерев'янко вибив шибку і втік У ніч.
Сотня гвинтівок і п'ять тисяч патронів були здобуті хлопцями Козубенка без жодного пострілу, як наказав червоногвардійський командир, машиніст Шумейко.
БАТЬКІВЩИНА
Тепер принаймні він знав, що він дезертир. Отакий, як, скажімо, солдат Яків.
Ні, не такий. Солдат Яків дезертирував із царської армії, не схотівши брати участь у війні поміщиків і капіталістів. А з якої армії і від яких гасел дезертирував він? Це достеменно не було йому відомо.
А трапилося все це так.
Коли, вийшовши тихо з гімназії, рота обережно поринула в завулки передмістя, Сербин раптом помітив, як хтось — у тумані та мряці він не зміг навіть розібрати, хто саме, — тихо відійшов від рядів, спинився біля тополі і розстебнув шинель. І Сербина враз обсипало сухим жаром і облило холодним потом. Він зрозумів. Це було навмисне. Тому нічого не було потрібно. Він тільки вдавав, щоб, прикрившись цим… утекти. Потім ще хтось раптом схилився до ноги, немовби в нього розв'язався шнурок на черевику. Сербин простежив за ним одним оком. Той пропустив всі ряди — клятий шнурочок все не зав'язувався; ряди пройшли, а він так і залишився в тумані позаду.
295
Річ Посполита — назва об'єднаної Польсько-Литовської держави від часів Люблінської унії з 1560 до 1795 р. Петербурзькими конвенціями 1770 р. — 90-х років XVII ст. територія Речі Посполитої була поділена між Австрією, Пруссією, Росією. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції створила передумови для незалежності Польщі. Радянський уряд в серпні 1918 р. анулював договори царського уряду про поділ Польщі.