П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню». Краткое содержание книги:
— Командувати відділенням? Через пару тижнів?
— В армії це неважко, — знизала плечима лейтенант. — Упевнена, що це набагато простіше, ніж навчитися ремеслу м'ясника.
— Ми будемо вчитися воювати?
— Так. Але, хоча це і важливо як основа, вміння битися по більшій частині лише тривіальна і застаріла функція армії. Колись армія була притулком для екстремістів. Фанатизм вояк душить суспільство, яке вони повинні захищати. — Вона знову посміхнулася. — Тепер основною вимогою є наявність мізків, і жінки куди як краще відповідають цьому. За наявності Доміні Діртх в мускулах немає потреби. Ця зброя сама по собі сила, до того ж непереможна. Жінки мають вроджене співчуття, потрібне для офіцерів. Тому приклад те, що я пояснила тобі, чому тобі необхідно позбутися старих речей. Чоловіки не обтяжують себе поясненнями, коли вимагають від підлеглих виконання якогось наказу. Командування людьми вимагає делікатності у поводженні з підлеглими. Жінки привнесли з собою цілісність у ту структуру, що колись була лише диким братством руйнівників. Жінки, що захищають Андер, користуються тою повагою, якої гідні. Ми допомагаємо армії вносити посильну лепту в розвиток нашої культури, тоді як раніше армія, навпаки, загрожувала їй.
Беата подивилася на меч, що висів на стегні лейтенанта Ярроу.
— Я теж буду носити меч?
— І меч, і все інше, Беата. Мечі створені для того, щоб ранити супротивника, і тебе навчать з ним поводитися. Ти станеш цінним бійцем Двадцять третього полку. Ми пишаємося тим, що служимо під проводом Бертрана Шанбора, міністра культури.
Двадцять третій полк. Саме в нього, на думку Інгера, їй і треба було поступити на службу — в Двадцять третій полк. Саме це свідчив напис над воротами.
Двадцять третій полк був тим військовим підрозділом, який обслуговував Доміні Діртх. Інгер говорив, що солдати, які обслуговують Доміні Діртх, мають найкращу службу та їх поважають більше за всіх. Він назвав їх елітою.
Беата подумала про Інгера, але ці спогади вже здавалися далекими. Коли вона зібралася йти з Ферфілда, Інгер ласкаво взяв її за руку, змушуючи обернутися. Він сказав, що, на його думку, якийсь чоловік у маєтку образив її, і запитав, чи вірне його припущення. Беата лише кивнула. Тоді він запитав, хто цей чоловік. І Беата розповіла йому всю правду.
Відкашлявшись, Інгер сказав, що ось тепер-то нарешті зрозумів, чому їй так необхідно виїхати. Інгер, напевно, був єдиним андерцем, який повірив їй. І котрий її любив.
Інгер бажав їй добра.
— Ще раз, — наказав капітан.
Беата, будучи першою в строю, підняла меч і кинулася вперед. Вона встромила клинок в підвішений на мотузці солом'яний муляж людської фігури. На сей раз їй вдалося увігнати його прямо в стегно.
— Відмінно, Беата! — Вигукнув капітан Тольберт. Він завжди хвалив новобранців, якщо був задоволений їхніми досягненнями. Беаті як хакенці таке відношення здавалося дивним.
Вона мало не впала, намагаючись на бігу висмикнути меч з солом'яного стегна. Нарешті їй це вдалося, хай і не дуже витончено. Декому це іноді не вдавалося.
Беаті пощастило, що у неї був багаторічний досвід у поводженні з ножами. Нехай ті клинки були меншими, але вона все ж розбиралася, як з ними поводитися і як вганяти туди, куди націлився.
Незважаючи на те що вона була хакенкою і не мала права користуватися ножами, Беата працювала в м'ясника, тому на подібне порушення дивилися крізь пальці — адже м'ясники були андерцями і тримали своїх працівників в поті чола. М'ясники дозволяли тільки хакенським дівчатам і жінкам обробляти ножами туші, ну і, природно, андерцям. Працюючі ж у них хакенські юнаки та чоловіки використовувалися головним чином як вантажники.
Інші три дівчини, Карина, Еммелін і Аннетта, були хакенками але раніше ніколи не тримали в руці нічого гостріше тупого ножа для хліба. Четверо юнаків-андерцев — Тернер, Норріс, Карл і Брайс — були вихідцями з небагатих сімей і теж ніколи раніше не тримали в руці меча, але хлопчиськами фехтували палицями замість мечів.
Беата знала, що андерці у всьому краще хакенців, проте їй було важкувато втриматися, щоб не штовхнути чотирьох хлопців. Але вона обмежувалася лише єхидними усмішками. Нічого кращого вони, на її думку, не заслуговували, бо більшу частину часу займалися тим, що похвалялися один перед одним.