П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

— Може, й так. А може, й ні.

— Річард? — Почувся тихий голос.

Річард підійшов до екіпажу.

Келен прокинулася. Він взяв її за руку.

— Хто там? — Запитала вона.

— Всього лише я, — всунула голову Кара. — Довелося повернутися. Бачиш, що з тобою трапляється без мого нагляду?

Келен слабо посміхнулася. Випустивши долоню Річарда, вона взяла руку Кари.

— Добре, що ти тут, — прошепотіла вона.

— Лорд Рал говорить, що я врятувала магію! Можеш собі уявити? І про що я тільки думала?! У мене був такий шанс раз і назавжди позбутися від магії, а я її врятувала!

Келен знову посміхнулася.

— Як ти себе почуваєш? — Запитав Річард.

— Жахливо.

— Не так уже й погано ти і виглядаєш, — повідомила Кара. — Зі мною бувало гірше.

— Ти видужаєш. — Річард ніжно гладив їй руку. — Обіцяю. А чарівники завжди виконують свої обіцянки.

— Холодно, — поскаржилася Келен. Її зуби почали постукувати.

Річард побачив плед, що поклав у кутку Далтон Кемпбелл. Він потягнув його.

З згортку випав Меч Істини.

Річард застиг.

— Схоже, меч теж повертається додому, — прокоментувала Кара.

— Схоже, що так.