Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Вісімнадцятого липня Неле сказала:

— У мене мокрі ноги. Чого б це?

— Кров аж під нас підтікає, — відповів Уленшпігель.

Ввечері солдати принесли знову по хлібині на шістьох і сказали:

— Де не вистачає мотузків, там працює меч. Триста солдатів і двадцять сім городян, що надумали тікати з міста, любенько пішли тепер гуляти до пекла зі своїми головами в руках.

Другого дня кров знову потекла в монастир. Прийшли солдати, але хліба не принесли, як звичайно, а, подивившись на в’язнів, сказали:

— П’ятсот валлонців, англійців і шотландців, яких учора скарали на горло, були не такі здохляки, як ви. Ви, звісно, дуже голодні, але кому ж і вмирати з голоду, як не гезам?

Бо й справді, зблідлі, худі, змарнілі, аж сині від холоду, вони схожі були на привидів.

Шістнадцятого серпня, надвечір, о п’ятій годині, прийшли солдати і, регочучи, почали роздавати їм хліб, сир і пиво.

— Це передсмертний бенкет, — сказав Ламме.

О десятій годині підійшло чотири загони іспанців. З наказу капітана відчинили монастирську браму, поставили в’язнів по чотири в ряд і наказали йти за барабанщиками й флейтистами до місця, де їм накажуть зупинитися. Деякі вулиці були червоні від крові. Так вони йшли до Поля шибениць.

Скрізь на луках червоніли калюжі крові. Кров було видно і навколо мурів. З усіх боків хмарами зліталося вороння. Сонце сідало в туман, але небо ще було ясне, і тільки де-не-де у височині несміливо засвічувались перші зірочки. Раптом почувся жахливий лемент.

— Це виють гези у фортеці Фейке, за містом, їх наказано заморити голодом, — пояснили солдати.