Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
«Авжеж, усе чисто», — думає Каллаген. Він повертається до братів і, не надто дивуючись, бачить, що Джордж/Норт наставляє на нього пістолет. Це не «люгер» Германа Герінга, більше схоже на дешеву пукалку тридцять другого калібру, куплену в барі на околиці, але в тому, що він робочий, сумнівів нема. Не зводячи погляду з Каллагена, Джордж/Норт розстібає блискавку на своєму поясному гаманці — він уже не раз робив таке раніше, вони обидва це робили, вони старі треновані вовки, — і витягає рулон скотчу. Каллаген пригадує, як Лупе колись сказав, що без скотча Америка не прожила б і тижня. «Таємна зброя» — так він його називав. Джордж/Норт простягає рулон Ленні, а той уже зі скотчем у руці дріботить до Каллагена з тією самою швидкістю комахи.
— Руки за спину, нігерська підстилко, — каже Ленні.
Каллаген не слухається.
Джордж/Норт махає пістолетом у нього перед носом.
— Роби, що кажуть, або я всаджу тобі кулю в живіт, фадда. Це такий біль, якого ти ніколи не відчував і не відчуєш, це я тобі гарантую.
— Зводь руки, — сичить Ленні. — Не знаєш, як це робиться? В кіно ніколи не був? — І він регоче, як божевільний.
Каллаген зводить зап’ястки. Лунає тихе потріскування — Ленні відриває скотч від рулону й зв’язує Каллагенові руки за спиною. Він стоїть, глибоко вдихаючи порох, запах відбілювача й утішний, якийсь дитячий аромат пом’якшувача для білизни.
— Хто вас найняв? — питає він у Джорджа/Норта. — Люди закону?
Джордж/Норт не відповідає, але Каллаген помічає в його очах якийсь зблиск. Повз колишню пральню проїжджає транспорт. Проходять люди. Що буде, як він закричить? Здається, він знає відповідь на це питання. У Біблії сказано, що священик і левит проминули пораненого чоловіка й не чули його криків, а «якийсь самарянин… побачивши, змилосердився». Каллаген потребує доброго самарянина, але в Нью-Йорку вони в дефіциті.
— Норте, в них були червоні очі?
Той самий вогник зблискує в Нортових очах, але дуло пістолета залишається спрямованим на Каллагена, непорушне, мов скеля.
— Вони приїжджали на великих химерних машинах? Бачу, що так і було. Як ти гадаєш, чого буде варте твоє життя й життя цього малого гівнюка, щойно…
Ленні знову хапає його за яйця й стискає, викручує, тягне вниз, як віконну ролету. Каллаген пронизливо кричить, і все навколо забарвлюється в сірий колір. Сила полишає його ноги, й коліна підгинаються.
— «Іііііі він ПАДАЄ! — весело кричить Ленні. — Мооо-хамед Ааалі ВПАВ! ВЕЛИКА БІЛА НАДІЯ ПОКЛАЛА НА ГОРБ КРИКЛИВОГО НІҐЕРА! НЕЙМОВІРНО!» — Це імітація Говарда Косела, спортивного коментатора, і така вдала, що навіть попри біль Каллаген відчуває щось віддалено схоже на бажання розсміятися. Знову лунає те потріскування, наче рвуть тканину. Тепер Каллагенові зв’язують щиколотки.
Джордж/Норт приносить з кутка рюкзак. Попорпавшись, витягає «полароїд». Нахиляється над Каллагеном, і зненацька його засліплює нестерпно яскравий спалах. Одразу по тому Каллаген не бачить нічого, крім фантомних фігур за підвішеною синьою кулею в центрі його зору. З неї долинає Портів голос.
— Нагадай мені зробити ще один знімок. Опісля. Вони хотіли мати обидва.
— Так, Норте, так! — Малий ледь не шаленіє від збудження. І Каллаген розуміє, що зараз йому буде по-справжньому боляче. Він згадує стару пісню Ділана «Скоро впаде злива» і думає: «Нехай. Це точно краще, ніж „Хтось врятував сьогодні моє життя“».
Його огортає сморід часнику й томатів. Хтось вечеряв по-італійському, можливо, саме тоді, коли Каллагенові діставалися ляпаси в лікарні. З сяйва випливає й нависає над ним фігура. Здоровило.
— Не має значення, хто нас найняв, — каже Джордж/Норт. — Важливо те, що нас найняли. Усім буде байдуже до тебе, бо ти лише один з любителів ніґерів, фадда, як той Маґрудер, якому Брати Гітлера пописали пику. Ми працюємо за ідею, але й від грошви не відмовляємося, як будь-який добрий американець. — Він ненадовго замовкає, а тоді видає повний екзистенційний абсурд: — Щоб ти знав, нас люблять у Квінзі.
— Щоб ти здох, — каже Каллаген, і одразу ж його права щока вибухає болем.
Ленні б’є його чоботом зі сталевим носком, ламає йому щелепу — як потім з’ясується, в чотирьох місцях.
— Як грубо, — долинає до нього голос Ленні з божевільного всесвіту, де Бог вочевидь помер і смердить на підлозі в своєму розграбованому раю. — Фадда не повинен так розмовляти. — Голос гучнішає, зриваючись на збуджений вереск вередливої дитини. — Дай я, Норте! Дай я це зроблю!