Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— 577, — сказав Едді.
— Дев'ятнадцять, — полічив Джейк.
— Прошу? — знову не зрозумів Каллаген.
— П'ять, сім і сім, — пояснила Сюзанна. — Якщо додати, вийде дев'ятнадцять.
— Це щось означає?
— «А разом означають „мама“, те слово, що для мене важить цілий світ»,[45] — сентиментально всміхаючись, процитував Едді.
Сюзанна вирішила не звертати на нього увагу.
— Ми не знаємо, — відповіла вона. — Але ти не виїхав з Нью-Йорка, правда? Якби виїхав, то тебе не прикрасили б оцим. — Вона показала на його лоб, де був шрам.
— Виїхав, — сказав Каллаген. — Але не так скоро, як сподівався. Вийшовши з лікарні, я збирався повернутися на автовокзал Порт-Оториті й купити квиток на сороковий автобус.
— А куди він іде? — поцікавився Джейк.
— Жаргоном мандрівних робочих це означає якнайдалі. Якщо, приміром, ти купуєш квиток до Фербенкса, штат Аляска, то поїдеш на сороковому автобусі.
— У цьому світі автобус би назвали дев'ятнадцятим, — вставив Едді.
— Їдучи, я згадував давні часи. Деякі спогади були смішними, як-от тоді, коли ініціативна група клієнтів «Домівки» влаштувала циркове шоу. Деякі були страшними, як той вечір перед вечерею, коли один каже: «Годі колупатися в носі, Джефі, мене нудить», а Джефі відповідає: «Поколупайся у цьому», — і витягає величезного ножа. Не встигли ми ворухнутися чи навіть зрозуміти, що відбувається, як Джефі перерізає іншому хлопцеві горло. Лупе кричить, я волаю: «Господи Боже мій!», а кров б'є фонтаном, бо він зачепив сонну артерію — а може, то була яремна вена, — потім Ровен вибігає з туалету. Однією рукою він притримує спущені штани, а в другій тримає рулон туалетного паперу. І знаєте, що він зробив?
— Скористався папером, — сказала Сюзанна.
Каллаген широко всміхнувся і від цього наче помолодшав.
— Так, срака-мотика. Хляпнув рулон на те місце, звідки струменіла кров, і закричав до Лупе, щоб той дзвонив 211, бо в ті часи «швидку» викликали за цим номером. А я стою і дивлюся, як білий туалетний папір стає червоним, помалу промокаючи до картонної серцевини. Ровен сказав: «Вважай це найбільшим у світі порізом під час гоління», — і ми засміялися. Ми сміялися довго, поки з очей не бризнули сльози.
Я багато згадував зі старих часів. Про хороше, погане і зле. Пам'ятаю, зайшов до «Смайлерз Маркета» і купив кілька банок «Бадвайзера» в паперовому пакеті. Випив одну і пішов далі. Я не думав про те, куди йду — принаймні на свідомому рівні, — але в моїх ніг, напевно, була власна свідомість, бо коли я роззирнувся, то побачив, що вони принесли мене до того місця, куди ми інколи ходили повечеряли, коли були, як то кажуть, при грошах. На перехресті Другої і П'ятдесят другої.
— «Чу-Чу», — сказав Джейк.
Каллаген здивовано глянув на нього й перевів погляд на Роланда.
— Стрільцю, ваша компанія починає мене лякати.
Роланд лише зробив свій улюблений жест пальцями: продовжуй, друже.
— Я вирішив з'їсти гамбургер в пам'ять про давні часи, — повів далі Каллаген. — А поки їв, зрозумів, що не хочу залишати Нью-Йорк, не зазирнувши востаннє всередину «Домівки» через вікно на фасаді. Я міг би стати на протилежному боці вулиці, як у ті часи, коли вештався там після смерті Лупе. Чом би й ні? Раніше мене ніколи там не помічали. Ні вампіри, ні люди закону. — Він обвів своїх слухачів поглядом. — Не можу зараз сказати, чи справді я так вважав, чи то була якась досконала самогубча гра розуму. Я можу згадати багато своїх відчуттів того вечора, що казав і як думав, але не це.
Хай там як, але до «Домівки» я так і не дійшов. Розплатившись за гамбургер, я рушив у бік Другої авеню. «Домівка» була на розі Першої та Сорок сьомої, але я не хотів іти навпростець, тож вирішив піти до перехрестя Першої та Сорок шостої.
— А чому не Сорок восьмої? — тихо спитав Едді. — Ти міг би повернути на Сорок восьму, так було б швидше. Не довелося б зайвий квартал проходити.
Каллаген замислився над питанням, потім похитав головою.
— Якщо причина й була, я вже не пригадую.
— Причина була, — сказала Сюзанна. — Ти хотів пройти повз пустир.
— Нащо мені…
— А нащо людям проходити повз пекарню, коли з печі виймають пончики? — спитав Едді. — Деякі речі просто приємно робити, та й усе.
45
Слова пісні Едді Арнолда (1918–2008), одного з найпопулярніших співаків кантрі в історії Америки.