Вовки Кальї. Темна вежа V

То великий Брат Гітлера і малий Брат Гітлера. Малий низького зросту, не більше п’яти футів двох дюймів, на ньому простора сорочка і чорні слакси. На голові — бейсболка, повернута козирком на потилицю. Його очі чорні, як краплини смоли, колір обличчя поганий. Каллаген подумки дає йому ім’я Ленні. Великий має десь шість футів шість дюймів зросту, на ньому кофта «Янкіз», сині джинси й кросівки. Вуса рудуватого кольору. На животі в нього поясний гаманець. Каллаген називає його Джорджем.

Він повертається до них боком, збираючись перебігти Другу авеню, якщо пощастить зі світлофором чи буде мало машин. Якщо це неможливо, він піде Сорок шостою до готелю «ООН Плаза», зайде до них у вестибю…

Високий, Джордж, хапає його за сорочку і смикає за комір. Комір тріщить, але, на жаль, не відривається повністю.

— Не так швидко, — каже малий. — Ми тебе не відпускали. — Він спритно, як комаха, кидається вперед, і перш ніж Каллаген встигає зрозуміти, що сталося, Ленні простягає руку, хапає його за яєчка і люто їх стискає. Біль приходить миттєво й заповнює собою все, розбухає і ллється, як розплавлений свинець.

— Подобається, любителю нігерів? — питає Ленні тоном непідробного зацікавлення, який неначе промовляє: «Ми хочемо, щоб це важило для тебе так само багато, як і для нас». Потім він смикає Каллагена за яєчка і біль стає втричі нестерпнішим. Величезні зуби іржавої пилки врізаються в живіт Каллагена, і він думає: «Він зараз їх відірве, він уже перетворив їх на желе, а тепер геть відірве, вони вже й так тримаються на шматочку шкіри, а він їх…»

Він починає кричати, і Джордж затикає йому рота долонею.

— Припини! — гарчить він на свого напарника. — Ми, блін, на вулиці, забув?

Хоч біль і з’їдає його живцем, Каллаген помічає дивний розподіл ролей: головний Брат Гітлера — це Джордж, а не Ленні. Джордж у них найрозумніший. Усе не так, як міг би написати про це Стейнбек.

А тоді праворуч від нього зароджується й наростає якийсь гомін. Спершу він думає, що це передзвін, але гомін приємний. І голосний. Джордж і Ленні теж відчувають його. І їм не подобається.

— Шо за фігня? — питає Ленні. — Ти шось чув?

— Не знаю. Гайда звідси разом з ним. І прийми руки від його яєць. Пізніше зробиш з ними все, шо схочеш, але поки шо просто поможи.

Вони стають по обидва боки від Каллагена, і ось уже його тягнуть попід руки Другою авеню. Праворуч від них біжить високий дощаний паркан. Той приємний потужний гомін долинає з-за нього. «Якби я тільки міг потрапити на той бік, зі мною б усе було гаразд», — думає Каллаген. Там щось є, щось могутнє й добре. Вони не наважаться наблизитись до нього.