Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Може, й так, але він сумнівається, що зміг би перелізти десятифутовий паркан, навіть якби його яйця не вистукували власну болючу азбуку Морзе, навіть якби він не відчував, як вони розпухають під його трусами. Зненацька він опускає голову й вибльовує гаряче місиво напівперетравленої їжі на свою сорочку і штани. І відчуває, як блювотиння просочується крізь тканину, тепле, як сеча.
Назустріч їм ідуть дві молоді пари. Чоловіки високі й сильні, вони могли б легко розмазати Ленні по паркану і змусити Джорджа бігти куди видно, але вони відчувають лише огиду і хочуть якнайшвидше забрати своїх дівчат подалі від Каллагена.
— Він трохи перебрав, — пояснює Джордж, співчутливо всміхаючись. — От і вийшов конфуз. Таке часом трапляється з найкращими з нас.
«Це Брати Гітлера! — намагається прокричати Каллаген. — Ті самі Брати Гітлера! Вони вбили мого друга, а тепер хочуть убити мене! Викличте поліцію!» Але, звісно, з його вуст не зривається ні звуку, як у нічних кошмарах, і невдовзі парочки вже віддаляються. Джордж і Ленні спритно тягнуть Каллагена кварталом Другої авеню між Сорок шостою і Сорок сьомою вулицями. Його ноги ледве торкаються бетону. Гамбургер по-шведському з ресторану «Чу-Чу» парує на його сорочці. Господи, він навіть відчуває запах гірчиці, яку сам туди клав.
— Дай гляну його руку, — каже Джордж, коли вони наближаються до наступного перехрестя, а коли Ленні хапає Каллагена за ліву руку: — Ні, чмо, другу.
Ленні показує Каллагенову праву руку. Навіть якби спробував, Каллаген не зміг би його спинити. Низ живота йому наче наповнили гарячим мокрим цементом. А його шлунок маленькою зляканою пташкою тріпоче в горлі.
Джордж дивиться на шрам на його правій руці й киває.
— Угу, це він. Перестрахуватися зайвим не буває. Ходімо, фадда. Бігом руш, гоп-гоп!
Діставшись Сорок сьомої, Каллагена забирають з головної магістралі. Неподалік ліворуч — озерце яскравого білого світла. «Домівка». Він навіть бачить кілька сутулих фігур: чоловіки стоять на розі, обговорюють Програму, курять. «Може, я навіть знаю когось із них, — думає він. — Чорт, найімовірніше, що знаю».
Але до притулку вони не доходять. Менш ніж за чверть шляху між Другою авеню і Першою Джордж затягає Каллагена в двері якогось приміщення з табличкою «ПРОДАЖ АБО ОРЕНДА» в обох вітринах, затертих милом. Ленні обходить їх по колу, як тер’єр, що дзявкає на пару неповоротких корів.
— Тобі кранти, любителю ніґерів! — речитативом промовляв він. — Ми вже тисячу таких, як ти, пописали, і ще мільйон попишемо, ми дістанемо кожного ніґера, навіть якщо ніґер більший од нас, цю пісню я написав, вона називається «Смерть вошивим педикам, любителям ніґерів», я надішлю цю пісню Мерлу Хаґарду, коли допишу, він найкращий, він сказав усім тим хіпі піти і вбитися об стіну, довбаний Мерл за Америку, я маю «Мустанг-380» і «люгер» Германа Герінга, знаєш це, любителю ніґерів?
— Заткнися, довбодятле, — каже Джордж, але лагідно й відсторонено, всю свою увагу приділяючи пошукові потрібного ключа в солідній зв’язці, щоб відімкнути ним двері порожнього приміщення. «Для нього Ленні як радіо, завжди ввімкнене радіо в автомайстерні чи на кухні фаст-фуду, він навіть його не слухає, це лише фоновий шум», — думає Каллаген.
— Добре, Порте, — каже Ленні й одразу ж продовжує: — Траханого Герінга траханий «люгер», яким я можу відстрелити тобі яйця, бо ми знаємо правду про те, що такі любителі ніґерів, як ти, роблять у цій країні, правда, Норте?
— Я ж тобі казав: без імен, — каже Джордж/Норт, але поблажливо, і Каллаген знає причину. Якщо все піде так, як запланували собі ці засранці, він ніколи не зможе назвати поліції жодних імен.
— Вибач, Норте. Це ви, любителі ніґерів, ви, жидівські морди, доводите цю країну до ручки, і я хочу, щоб ти подумав про це, коли я відриватиму тобі яйця від твоєї довбаної мошонки…
— Яйця й мошонка — це те саме, дурню, — навдивовижу повчальним тоном виправляє його Джордж/Норт. — Знайшов!
Двері відчиняються. Джордж/Норт заштовхує Каллагена всередину. Це приміщення — запилений «акваріум», де смердить відбілювачем, милом і крохмалем. Зі стін стирчать дроти й труби. На стінах видно чистіші квадрати, коло яких стояли пральні автомати й сушарки. На підлозі валяється табличка, в напівтемряві він насилу роздивляється напис: «ПРАЛЬНЯ-АВТОМАТ „ЗАТОКА ЧЕРЕПАХИ“. ВИ ПЕРЕТЕ ЧИ МИ ПЕРЕМО — РІЗНИЦІ НЕМАЄ. ГОЛОВНЕ, ЩO ЧИСТО!»