Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту
- Автор: Бёлль Генрих
- Год: 1989
- Язык: украинский
- ISBN: 5-308-00467-6
- Переводчик: Галина Сварник
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту». Краткое содержание книги:
— Я хочу поговорити з пані Балек,— сказав він.
— Пані Балек фон Білган, хотів ти сказати? — перепитала Гертруда.
— Гаразд, нехай Балек фон Білган.
Але Гертруда підняла його на глум, і він поночі вернувся додому, віддав Цехам, Вайдлерам та Вола їхню каву, а сам, сказавши, що йому треба до пастора, зі своїми п'ятьма камінчиками в кишені серед темної ночі подався з села. Йому довелося чимало попойти, щоб знайти такого, хто мав терези, кому було вільно їх мати. У селах Блаугау та Бернау, він знав, терезів не було ні в кого, і хлопець пішов ще далі, аж поки, за дві години, дістався до невеличкого містечка Дільгайма, де жив аптекар Гоніг.
З господи в Гонігів пахло щойно спеченими оладками, і від аптекаря, коли він відчинив змерзлому хлопчикові двері, війнуло пуншем; затиснувши між тонкими губами мокру сигарету, він машинально вхопив нахололі дитячі руки в свої й сказав:
— Еге-е, мабуть, батькові знов погано з легенями?
— Ні, мені не ліків, я...
Дід розгорнув свій клаптик, узяв з нього п'ять плескатих камінчиків і, простягти Гонігові, мовив:
— Можна мені оце зважити?
Він боязко зазирнув Гонігові в обличчя, але той нічого не сказав, не розгнівався, не почав розпитувати, й дід заявив:
— Оце стільки не вистачає до справедливості.
Аж тепер, у теплій кімнаті, дід відчув, які мокрі в нього ноги. Поганенькі черевики вимокли на снігу,— в лісі сніг цілу дорогу сипався на нього з гілля, а тепер, у теплі, розтав, дід утомився й хотів їсти, і раптом він заплакав, пригадавши всі гриби, все лісове й лугове зілля, поважене на терезах, яким не вистачало аж п'ять камінчиків до справедливості. А коли Гоніг з камінцями на долоні, хитаючи головою, пішов кликати дружину, дід подумав про всіх рідних свого батька й матері, свого діда й баби, і його всього ніби залила тяжка хвиля кривди — він заплакав ще дужче. Без запрошення дід опустився на стілець у Гонігів, не бачачи за сльозами оладків та чашки гарячої кави, що поставила перед ним м'якосерда й гладка пані Гоніг, і втихомирився аж тоді, як Гоніг вернувся з аптеки й, побризкуючи камінцями, стиха сказав до дружини:
— Рівно п'ятдесят п'ять грамів.
Дід пройшов ще дві години лісом, перетерпів дома биття, вимовчав на всі запитання про каву і потім за цілий вечір не озвався й словом — сидів і рахував на аркушику з календаря, де було записано все, що він переносив на продаж до пані Балек фон Білган; і коли вибило північ, від замку вдарили з гармат, усюди в селі знявся гомін, залускали тріскачки, а в хаті почалися обнімання й поцілунки, дід підвівся й привітав Новий рік словами:
— Балеки винні мені вісімнадцять марок і тридцять два пфеніги.
І він знов подумав про багатьох дітей свого села, про свого брата Фріца, що перезбирав безліч грибів, про свою сестричку Людміллу, про сотні дітей, що збирали Балекам гриби, лісове зілля й лугові квітки, та цього разу не заплакав, а розповів батькові, матері, братам і сестрам про своє відкриття.
Коли Балеки фон Білгани з дворянським гербом на кареті — велетнем, що причаївся під сосною, на блакитному тлі з золотом,— приїхали другого дня до церкви, то побачили суворі, бліді людські обличчя, звернуті до них. Балеки сподівалися, що село зустріне їх гірляндами, уранці збереться коротенький сход, лунатимуть гучні поздоровлення й побажання; проте коли вони їхали селом, усе там наче вимерло, а в церкві до них мовчки повернулися неприязні обличчя змарнілих людей, і коли пастор зійшов на амвон виголосити святкову проповідь, то й він відчув, яким холодом віє від його завжди такої сумирної й лагідної пастви, і, через силу пробелькотівши своє казання, вмиваючись потом, побрався назад до вівтаря.
І коли Балеки фон Білгани після відправи виходили з церкви, вони крокували поміж шпалерами німих, змарнілих облич. Молода ж пані Балек фон Білган спинилася перед лавами, де сиділи діти, нагледіла в їхньому гурті обличчя мого діда, малого бліденького Франца Брюхера, й тут-таки, в церкві, запитала:
— Чого ти не взяв своїй мамі кави?
Тоді мій дід підвівся й відповів:
— Бо ви мені винні стільки грошей, скільки коштують п'ять кілограмів кави.— Він дістав з кишені п'ять камінчиків і, простягнувши їх молодій пані, докінчив: — Ось ті п'ятдесят п'ять грамів, що не вистачає до півкілограма. Отака у вас щербата справедливість.
І перше ніж пані Балек обізвалась, усі чоловіки в церкві затягли спів.
«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».
Поки Балеки були в церкві, Вільгельм Вола, браконьєр, заліз до тієї кімнатчини в замку, де провадилися розрахунки з дітьми, викрав терези й грубу книгу в шкіряній оправі, куди було записано кожен кілограм грибів і кожен кілограм зілля, куплений Балеками в селян; до самісінького вечора сиділи в хаті моїх прадіда й прабаби чоловіки з села й рахували, а порахували тільки десяту частину спроданого,— та коли нарахували вже багато тисяч талерів і ще не дійшли кінця рахунку, налетіли жандарми з округи, з бійкою та пострілами вдерлися до прадідової господи й силоміць забрали книгу й терези. В тій колотнечі вбили малу дідову сестру Людміллу, кількох чоловіків поранили та ще браконьєр Вільгельм Вола заколов жандарма.
Забунтувало не саме наше село, а й Блаугау та Бернау, і, мабуть, з тиждень, ніхто не працював на льонарнях. Проте згодом наїхала сила жандармів, і всім чоловікам та жінкам пригрозили в'язницею, а Балеки змусили пастора привселюдно в школі вивіряти терези й довести всім, що стрілка справедливості правдива. Тоді чоловіки й жінки вернулися до роботи на льонарнях, але ніхто не пішов до школи дивитися на пастора з терезами, й він стовбичив там сам-один, безпорадний і понурий, з гирями, терезами й пакуночками кави.
І знов діти збирали гриби, знову рвали чебрець і маренку, але щонеділі в церкві, тільки-но її поріг переступали Балеки, починався той самий спів:
«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».
І тоді окружний начальник наказав оголосити по всіх селах, що той псалом співати заборонено.
Дідовим батькам довелося покинути рідне село, свіжу могилу малої дочки; вони стали кошикарями, та ніде не осідалися на довший час, бо скрізь і всюди з болем бачили, що стрілка справедливості й тут сфальшувала. І знов ішли вони за своїм критим возом, що поволі тягся шляхом, вели з собою сухоребрих кіз, і перехожий, що траплявся дорогою, міг почути з халабуди спів:
«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».
І якби хто схотів послухати, йому розповіли б історію Балеків фон Білганів, чия справедливість була на одну десяту вищерблена. Та майже ніхто не спинявся послухати.
Мовчання доктора Мурке
Переклала Євгенія Горева
Щоранку, тільки-но зайшовши до Будинку радіо, Мурке проробляв таку собі екзистенційну вправу: вскакував до кабіни патерностера, але, замість вийти на другому поверсі, де була його редакція, їхав вище, минав третій, четвертий поверх, і щоразу, як кабіна на мить зависала над площадкою п'ятого поверху й, скрегочучи, пересувалась над глибоким ліфтовим колодязем, де лиснючі від мастила ланцюги вкупі з усім іншим залізяччям бряжчали й рипіли, наладнуючись на спуск,— Мурке відчував страх; він злякано прикипав очима до цього єдиного на весь будинок непотинькованого закутка й зітхав з полегкістю, коли кабіна, пересунувшись, поволі рушала донизу, минаючи п'ятий, четвертий і третій поверхи; Мурке розумів, що страх його безпідставний, чогось лихого з ним, звичайно, не станеться, просто не може статись, а якби вже щось і сталось, якби, скажімо, кабіна застряла нагорі,— в найгіршому разі довелось би перебути годину, щонайбільше дві зачиненим у ліфті — та й усієї біди В кишені він завжди мав книжку, сигарети; одначе відколи стоїть Будинок радіо, ще не було випадку, щоб ліфт зіпсувався. Траплялося, що Мурке піднімався нагору не сам, тоді йому доводилося відмовлятись від своїх чотирьох з половиною секунд страху; в такі дні він бував сердитий і невдоволений, неначе його залишили без сніданку. Цей страх був для нього необхідний, як для іншого вівсяна каша, кава чи фруктовий сік.