Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

Дядько твердив, що ревний інтерес великої Німеччини до його сечі вселив у нього велику недовіру до райху,— за шість років війни та недовіра цілком себе виправдала.

До війни дядько служив рахівником, і коли минув четвертий тиждень його пробування на нашій канапі, мати по-сестринському лагідно порадила йому навідатись до фірми, де він колись працював. Це завдання дядько Фред нищечком переклав на мене, але після доброї години пильних пошуків у геть зруйнованому районі міста мені тільки й пощастило виявити що кучугуру битої цегли метрів із вісім заввишки.

Наслідки моєї розвідки вельми втішили дядька Фред а. Він зліг на спинку канапи, скрутив цигарку й, переможно дивлячись на матір, попросив розпакувати його речі. В одному кутку нашої спальні стояла скринька, по-хазяйському забита цвяшками, яку ми, завмираючи з цікавості, відкрили за допомогою молотка та обценьків; там було десятків два романів середнього обсягу й середньої ж якості, золотий кишеньковий годинник, припалий порохом, але ще справний, Дві пари шлейок, кілька записників, диплом торговельної палати та ощадна книжка на тисячу двісті марок. Ощадну книжку віддали мені, щоб я взяв із каси гроші, а решту поклали спродати, в тому числі й диплом торговельної палати, на який одначе не знайшлося покупця, бо дядькове Фредове прізвище було там написане чорною тушшю.

Отож ми на цілий місяць позбулися клопоту про хліб, куриво та вугілля, і я зітхнув з великою полегкістю, окрім усього, ще й тому, що саме тоді гостинно відчинила свої двері школа, й мені довелося знову заходитись коло своєї освіти.

Ще й тепер, коли освіта моя давно вже завершена, я зберігаю ніжний спомин про юшку, яку нам давали в школі, передусім через те, що ця понаднормова пайка страви діставалася нам, можна сказати, без бійки, що надавало всьому навчальному процесові приємного відтінку відповідності духові часу.

Але найвизначніша подія тих днів сталася пізніше: через два місяці після свого щасливого вороття додому дядько Фред уперше виявив ініціативу.

Якось, уже наприкінці літа, він рано встав зі своєї канапи, поголився так старанно, що ми полякалися, звелів дати йому чисту білизну і, взявши мого велосипеда, кудись зник.

Вернувся він пізно, і повернення його було ознаменоване великим гуркотом і міцним запахом вина; запах розходився від дядька, гуркіт — від шести цинкових відер, позв'язуваних докупи грубим шнуром. Наше занепокоєння минулося, коли дядько повідомив про свій намір відродити в нашому занепалому, зруйнованому місті торгівлю квітами. Мати, сповнена недовіри до світу нових вартостей, не схвалила дядькового рішення, сказала, що квітів ніхто не купуватиме. Проте вона помилилася.

Одного напрочуд пам'ятного ранку ми винесли до трамвайної зупинки, де дядько Фред надумав розпочати торгівлю, цинкові відра, напаковані свіжими квітами. Я мовби й зараз бачу жовті й червоні тюльпани і вогкі гвоздики, досі пам'ятаю і ніколи не забуду, який гарний був мій дядько, коли, стоячи між руїн і сірих постатей, щосили вигукував:

— Кому квітів без карток?

Про успіх дядькового заходу годі й казати: він був блискавичний. Уже через місяць дядько мав у своїй власності аж три дюжини відер, заснував ще дві філії, а місяць згодом став сплачувати податки. Мені здавалось, що все наше місто змінилося, по багатьох місцях з'явилися кіоски з квітами — попит перевищував торговельну спроможність. Щодень більшало в місті цинкових відер, щодень більшало дерев'яних рундуків, почали майструвати візки на квіти.

Так чи інак, тепер ми щодня мали не лише свіжі квіти в господі, а й хліб та вугілля, і я міг нарешті скласти з себе нелегкі обов'язки посередника між несумірними світами, що неабияк прислужилося справі мого морального вдосконалення. Дядько Фред давно доробився достатку, його філії функціонують так само чудово, він має свою машину, а я — його майбутній спадкоємець, і мене послали вивчати економіку, щоб іще до одержання права на спадщину я зміг провадити всі податкові справи фірми.

І коли я тепер бачу цього дебелого чоловіка за кермом червоної блискучої машини, мені стає дивно, що в моєму житті була така смуга, коли його апетит не давав мені ночами спати.